Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Попiл з цигарки, зiтлiлоi майже до половини, зiбрався нахабно впасти на килимок для «мишки», i вона вiдправила його в попiльничку. Дотягнувшись пальцями до «мишки», ворухнула ii, вивiвши ноут зi сплячого режиму. Знайшовши iконку скайпу, включила вiдповiдь.

На екранi з'явилося обличчя Антона – ii знайомого по лiтературному клубу «Золотий Ундервуд». Стильна зачiска, виголенi скронi, модна триденна щетина на щоках, до бiса гарнi блакитнi очi на привабливому обличчi – мрiя, а не хлопчина!

– Гарного дня конкурентам! – Антон помахав рукою.

– Вiтаю, Антоне. Чим зобов'язана твоему ранньому вiзиту? Знову текст потрiбно вiдредагувати?

– Ой, я тебе благаю…, – Антон картинно скинув руки, зображуючи крайню ступiнь обурення. – Ти пошту дивилася?!

– Нi, не дивилася. Я з самого ранку з робочим текстом трахаюсь. А ти, що, менi любовний лист у вiршах надiслав?

– Ольго, ти менi не до вподоби! До того ж, ти чудово це знаеш. Менi виклик надiйшов. Я потрапив у число фiналiстiв i пройшов до третього туру.

Рот хлопця розтягнувся в усмiшцi, як то кажуть – вiд вуха до вуха. Вiн склав руки на потилицi й вiдкинувся на спинку крiсла в очiкуваннi реакцii Льольки та заслужених привiтань або оплескiв.

– Вiтаю.

– Ти ба! Нi, ну ти подивися на неi!

Усмiшка на обличчi Антона змiнилася обуреним виразом, а потiм iронiею. Навiть куточки рота, опустившись донизу, висловлювали емоцiйне напруження iх власника.

– Ти чого дурепою прикидаешся? Лист вiд видавця за пiдсумками конкурсу прийшов! В'iжджаеш у тему?

– В'iжджаю…, – Льолька потроху почала розумiти, про що iй каже Антон.

– Ага, як же, зв'яжешся… Хоч каменюку потiм у мiй бiк кинь. До речi, з наших лiтературних генiiв ще Марк пройшов. Я перед тобою з ним поспiлкувався. Так зауваж вiн, навiть…

– Дякую, Антошо, ще раз! З мене кухоль пива i креветки, – Льолька зупинила спiврозмовника, вимкнула скайп i вiдкрила електронну пошту.

Поруч з папкою «Конкурс» стояла жирна цифра «2». Це означало, що з часу останнього перегляду в поштову скриню додалося два нових листи. Із завмиранням серця Льолька пiдвела до потрiбного рядка курсор та клацнула кнопкою «мишi», одночасно заплющивши очi. Зачекавши кiлька секунд, вона вiдкрила одне око. Так i е! Два нових листи вiд журi конкурсу «Сучасний детективний роман»! Клацання клавiш i рядки тексту застрибали перед ii очима.