Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

З хвилини на хвилину ми чекаемо на пiдкрiплення, два добровольчих батальйони повиннi вдарити по Іловайську з флангiв i розтягнути оборону ворога, вiдволiкти його сили вiд нашого удару в саме серце. Без них ми не впораемося.

Комбата, на жаль, з нами знову немае. Коли зранку Семен iз Бiшутом та комбатом «Днiпра-1» Березою бiля пiшохiдного мосту доопрацьовували план операцii, то потрапили пiд мiнометний обстрiл. Осколками мiни поранило кiлькох бiйцiв i самого комбата, який, хапаючи повiтря ротом, упав прямо на карту Іловайська, розкладену на землi.

В школi санiтари надали Семену першу допомогу, пiсля чого його вивезли з мiста й евакуювали на вертольотi в Днiпропетровську лiкарню iм. Мечникова.

Вiд пiшохiдного мiстка до адмiнiстративного центру Іловайська по прямiй – метрiв п’ятсот. Наша штурмова група швидко перебiгла через мiсток i заглушила вогневу точку в одному з приватних будинкiв на самому початку вулицi.

– Увага! – Бiшут раптом зупинився i пiдняв руку, прислуховуючись до рацii. Говорили з «секрету», який висунувся трохи вперед.

 – Увага! В нашому напрямку рухаеться мiкроавтобус iз людьми!

Через кiлька хвилин бусик безтурботно, начебто i не йшла вiйна, вискочив прямо на бiйцiв, якi закричали що було сили: «Стояти!» – i дали кiлька черг у повiтря – ми готовi були вiдкрити вогонь на ураження будь-якоi митi. Автобус рiзко зупинився, i з нього з похмурими обличчями, кидаючи зброю на землю, почали виходити люди.

– Хто такi? – запитав Бiшут.

– Катаемося ми тут… – невизначено вiдповiв сивий чоловiк, схожий круглим обличчям на моську, намагаючись, очевидно, зрозумiти, до кого вони потрапили в полон.

Вiн говорив росiйською з акцентом, точнiше, одразу з двома акцентами: росiйською з типово росiйським аканням i з якимось европейським.

– Документи е? Обшукайте iх.

Сивий чоловiк iз обличчям злоi моськи виявився росiйським поетом iз Вiдня з позивним Австрiяк. Вiн приiхав до Украiни повоювати на боцi «Новоросii», набратися тут, на вiйнi, натхнення, коротше кажучи, вiн вважав своiм громадянським обов’язком мочити украiнських фашистiв.

Важко передати його подив та жах, коли вiн дiзнався, що опинився в полонi украiнського добровольчого батальйону.

– Ненавиджу хохлiв! – з викликом, комiчно вiдкидаючи головою назад сиве волосся, сказав росiйський поет.

– Ах ти ж сука! – розiзлився снайпер Сiмка i з усiеi сили врiзав прикладом СВД полоненому спочатку по ребрах, а потiм по нозi. Пiдстрибуючи i згинаючись вiд болю, Австрiяк присiв.