Петро Гулак-Артемовський

Працюючи, бореться за лiдерство i тому дуже ретельно ставиться до своеi професiйноi пiдготовки. У нього е схильнiсть до аналiзу й систематизацii, тому вiн може стати слiдчим, математиком, iнженером.

Одним словом, Петро не вельми пристосований пом’якшувати конфлiкти, швидше за все вiн намагатиметься приховати свою вразливу душу за якою-небудь маскою. Нерiдко такою маскою стае цинiзм, у бiльш пом’якшеному виглядi це проявляеться в iронiчностi й глузливостi, може бути, що Петро перетвориться на замкнуту людину, знаходячи вiддушину в книгах, музицi, творчостi або в спiлкуваннi зi справдi близькими йому людьми, яких у нього буде не так уже й багато.

Цiкаво, що при всiй своiй вразливостi Петро часто вважае за потрiбне говорити людям в очi те, що вiн про них думае, не помiчаючи, що аналогiчнi дii оточення щодо нього е джерелом його власних трагедiй. Якщо Петро навчиться розумiти людей, то звiльнить себе вiд безлiчi тяжких переживань i прекрасно зможе проявити свiтлi сторони свого характеру, якi забезпечать йому вдалу долю, щасливу родину i безлiч справжнiх друзiв.

У виборi дружини не поспiшае, довго оцiнюе – чи вiдповiдае обраниця його iдеалу. Одна з основних вимог до жiнки – бути вiрною, iншi якостi для Петра не настiльки важливi. У ревнощах може бути нестриманим. Дуже любить свою матiр, i тому дружинi Петра доведеться рахуватися iз впливом свекрухи на вчинки чоловiка. Домашньою роботою займаеться час вiд часу.

Петро був сьомою дитиною (за деякими даними, у родинi священика народилось 10—12 дiтей).

Ім’я матерi майбутнього поета вдалося встановити зовсiм недавно мiсцевим краезнавцям завдяки вiднайденому запису в метричнiй книзi Покровськоi церкви, яка зберiгаеться в Черкаському обласному архiвi: «Сiчень 1802 р. хоронив Григорiй Ромаданов по обряду християнському Улiану. Померла священика Петра Артемовського дружина. Вiд роду п’ятдесят чотири роки». Отже, коли Петровi виповнилося 12 рокiв, вiн залишився без матерi. Цим, мабуть, можна пояснити i не вельми заможне життя спудея Киiвськоi бурси.

…Весною i влiтку родина жила на хуторi Пiщаному. Тут Артемовськi господарювали. Звiдси – i з подвiр’я, i з вiкна рiдноi домiвки – хлопчик милувався незвичайноi краси краевидами: зеленими луками, що стелилися вiд смужки поля аж до тихоплинноi Вiльшанки та Кучугурiв, якi виднiлися вiддаля… Хлопцем бiгав вiн по пагорбах, порослих духмяними травами-зiллям, знав безлiч казок, пiсень.