Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Завважила, що Явтушок доказав на них без жодного зла, з ревнощiв, потiм карався, а вона, Прiся, зовсiм затужила по них, хоч i не мае до них iнтересу, як Мальва чи хто iнший… Сусiдам слiд жити у мирi, в злагодi, бо ж то майже одна сiм’я. Їi оповiдки про сировара Данько зустрiв легеньким смiшком. Для Мальви то лише мить, доки е на свiтi вiн, Данько…

Вийшов iз хати розпашiлий, чистий, як циган у свято, посмiхаючись, сказав Лук’яновi:

– Іди, братику, покупайся, та вiдсвяткуемо якось свое омовiння…

Омиванки злито в цеберку, а ночви вже чистi, вимитi, знову парують, Прiся прекрасна над тими ночвами, Лук’яньо ж соромиться роздягатися при нiй.

– Не бачив, Явтушок мiй ще спить?

– Спить.

– То купайся мерщiй…

Той циган грубий, хтивий, а вiн, Лук’яньо, нiжний, наче юнак. Сказала йому:

– Женитися вам пора, бо так i пов’янете вiчними парубками. Он моi хлопчики вас доганяють…

Данько крадькома постукав у шибку – то було попередження: пiд грушею прокинувся Явтушок.

Глянув на сонце, те опинилося над вiтряками, либонь, переспав i за це хотiв зiгнати злiсть на дружинi, заволав ii. Потiм згадав, що вона мала бiлити полотно на лузi, швиденько запрiг конi, поклав на воза вила-двiйчата, що до снопiв, i побiг вiдчиняти ворота.

Що за напасть? Старший Соколюк сидiв на призьбi вкупi з фiлософом, а менший саме вийшов iз хати й поклонився сторопiлому сусiдовi.

Той розкланявся, розгублено та подивовано, нiби ще крiзь сон, а коли побачив ковану скриню на возi, то йому зовсiм потемнiло в очах, бо ж навiть не припускав, щоб та скриня могла бути порожня.

– Гей, чорти! З поверненням вас, в добрий час будь сказано. Щойно ви менi виснились… Тьфу на вас, добра б вам не було!

Прiся тим часом йшла з лугу, i то була для Фабiяна з усiх вiдомих йому чи не едина кругосвiтня подорож, котроi вiн не мiг збагнути до кiнця своiх днiв. Адже ж знав певно, що вона не виходила з хати через дверi.

Цап спав у сiнях, лiжко пiд вiконцем було заправлене найвеличнiше, з цiлою горою подушок, складених, як завше, – внизу бiльшi, а далi меншi та найменшенькi, – жодних ознак похапливоi втечi. Вражений фiлософ пiдiйшов до все ще запiтнiлого Миколи Чудотворця й осiнив себе хрестом, хоч досi нiколи не вiдзначався запобiганням перед богами, майже зцурався вiри.