Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Та найбiльше славився Глинськ кiнськими ярмарками, тi сягали iнодi фантастичних розмiрiв, конi запруджували все мiсто, такi iржання та побоiська спалахували iнодi, аж жителям Глинська ставало моторошно вiд думки, що одного разу конi збунтуються проти грубоi сваволi i зруйнують це капосне мiсто, в якому iм доводиться розлучатися зi своiми господарями i переходити на чужi руки здебiльшого вже пiд кiнець життя, коли з них висотано силу та доблесть. Конокрадiв, коли тi попадалися, тут не щадили.

Пiзнiше, гадаючи, мабуть, що Глинськ – це прiрва, яка проковтне все, непмани звозили сюди товари з усього свiту, але мiсцевi лихварики також не дрiмали й тi самi сукна, сатини, перкалi, бумазеi, збрую, плуги, сiчкарнi i навiть кiрати[6 - Кiннi приводи до молотарок та сiчкарень.

Майстровi люди трималися купи i мали на тих ярмарках своi недоторканi ряди. Колеса до возiв, ярма, граблi, цiпи, ступи, ночви, цеберки, дiжки, кошi на борошно, сита та решета – то все один ряд; домотканi полотна, сукна, килими, вишивання, пiр’я та вовна – iнший ряд; а далi ще ряди та ряди – вiд гончарних, чимбарних, ковальських виробiв до iконостасiв та паперових квiток, якi надавали тим ярмаркам урочистостi та великодностi.

Нового розквiту зазнав Глинськ, коли став районним центром iз районним головою Чуприною з Чупринок, а вже вiдповiдно появилося в ньому i все iнше: своя пошта на чолi з колишнiм царським поштмейстером Харитоном Гапочкою, своя мiлiцiя з непiдкупним Пилипом Македонським, своя споживча кооперацiя, райсуд, райстрах, райживсировина, свое райфо, а отже, i свiй банк, який не мав надходжень зверху, а жив переважно з обкладень, конфiскацiй, страховок та прибуткiв вiд ковбасного промислу, яким здавна славився Глинськ.

Серце ж Глинська i всього району – райпартком розмiстився в чепурному будиночку над Чебрецем, який впадае тут до Пiвденного Бугу, в будиночку, дуже привiтному, пiд зеленим дашком, iз невеличкими вiкнами, тому теплому взимку i прохолодному влiтку, з вiдкритим ганком, iз галиччю в бiлих коминах, iз бузковою алейкою i двориком, у якому було приемно полежати на споришi й послухати вiчне падiння води на млинове колесо, котре рухало колись невеличкий млин, але вiдтодi, як млин вигорiв, колесо крутилося впорожнi й зупинялося лише на водохреснi морози, коли Чебрець у цих мiсцях промерзав до живоi риби.