Любов на лінії вогню (збірник)

Доки ми з вiйною ще були подружками, я збирала речi i тiкала з дому до неi. Не розумiючи слiз мами та прохань друзiв. Моя подружка не давала менi сумувати. І, говорячи з дружинами своiх друзiв, я посмiхалася, вважаючи iх наiвними та недолугими iстотами, якi не дають працювати i шарпають нерви нав’язливими повiдомленнями i дзвiнками.

А потiм закохалася. І вже на собi вiдчула бажання тримати. Аби не вiдпустити i не втратити.

Коли почала писати – не знала, чи буде крапка у моiй iсторii кохання. І чи е вона насправдi iсторiею кохання, а не притчею про розчарування.

Адже коли ти повнiстю вiддаешся людинi, без остраху, що, давши руку i зробивши крок уперед, не зiрвешся у прiрву, ти або отримаеш людину на все життя, або матимеш урок. Я дiстала урок.

Але справа не в менi. Йдеться про кожного з нас. Майже у кожного з’явилася своя любов. У рiзних ii проявах. Вiд коротких побачень з мiсцевими у «жовтiй» зонi – до весiльних суконь i рожево-блакитних бантiв на пелюшках новонароджених.

Та любов на лiнii вогню глибша.

Це i батькiвська любов, i любов дружня, i любов до степiв Донбасу. До териконiв, до буремного неба i безмежних соняшникових полiв, якi простягаються пiд рiдним небом, синiм i тривожним.

На цих сторiнках зустрiнуться iсторii болю та слiз, iсторii до смiху крiзь сльози, iсторii тих, хто чекав i не дочекався, й iсторii тих, хто здобув свою особисту перемогу, доки наша краiна продовжуе вiйну.

Я не знаю, хто винен. Доля чи випадковiсть. Але я стала добровольцем. І пройшла пiвторарiчний шлях Донецькою та Луганською областями поруч з найкращими людьми та iхнiми дивовижними iсторiями.

Ізюм, Велика Новосiлка, Часiв Яр, Володарське, Лисичанськ, Попасне, Курахове, Мар’iнка, Красногорiвка, Красноармiйськ, Добропiлля, Димитров, Артемiвськ, Костянтинiвка, Слов’янськ, Краматорськ, Нетайлове, Селидове, Новогродiвка, Первомайськ та Первомайське, Пiски, Волноваха, Гранiтне, Чермалик, Лебединське, Марiуполь, Авдiiвка… Ми разом йшли цими шляхами, i у плутаних спогадах тих днiв, якi були болючими i водночас теплими, залишалися iсторii наших сердець.

Я вiрю у мир пiсля Перемоги. Я вiрю в те, що вiйна не вiчна. А найбiльше я вiрю в те, що врятуе нас, – у незгасаючий вогонь, у свiтло наших душ.

Цю книгу я дописала у Краматорську. Мабуть, така доля – книгу про вiйну завершити десь поруч з вiйною.

Сподiваюся, що кожен з нас знайде вiдповiдi на своi питання i не буде розчарований.

P.S. Моя iсторiя кохання у книзi вiдсутня.