Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Адамкус видавав пiд час Другоi свiтовоi вiйни пiдпiльну газету «Молодь! На сторожi!»

Коли вже зайшла мова про освiтнiй рiвень, який у полiтицi – не така вже й поширена рiч, то як тут не згадати випускника Сорбонни у Парижi, президента Камеруну П. Б’яла. Але своерiдним рекордсменом-ерудитом е президент Мозамбiку Ж. Чiзано, котрий розмовляе вiсьмома мовами.

Правда, не всi мали змогу здолати такi монблани науки та освiти. Як-от, скажiмо, президент Мальдiвiв М. А. Гайюм, що був десятою дитиною серед двадцяти п’яти нащадкiв його батька.

У Європi така демографiчна плодючiсть – рiч не така поширена, як у краiнах третього свiту, але бути наймолодшим серед п’яти дiтей, як президент Австрii Т. Клестiль, – теж доволi почесно.

Вирiс у дитячому будинку й улюблений президент усiх туркменiв С. Нiязов – його сiм’я загинула пiд час землетрусу 1948 року, а батько ще ранiше – на вiйнi.

Звичайно, його бiографiю не порiвняеш iз дитячими та юнацькими роками представника найстаршоi на планетi монархii – принца Монако Альберта.

Це ж стосуеться i Абдуллаха Другого – 43-го короля Йорданii.

І рiч не тiльки у походженнi. Як нам може не позаздрити, iз нашими найрозлогiшими у свiтi чорноземами, президент Ботсвани Ф. Могае, адже йому випала доля управляти державою, двi третини територii якоi – пiски. Або уявiть собi, що поруч iз лiдером Китаю Цзян Цземiном, за плечима якого майже пiвторамiльярдна жива сила, сидить собi з таким же суверенним голосом на форумi ООН президент держави Науру Б. Домiйго, населення якоi – десять тисяч громадян.

Нагадую, що цей колективний портрет сильних свiту цього змальовано саме на порозi третього тисячолiття. Тодi один iз нас, посполитих, житель Нью-Йорка Герман Гербанд, який проживае неподалiк вiд того мiсця, де вiдбувався самiт, взяв та й утнув таку штуку. Йому днями i ночами не давало спати оте збiговисько шумом i гамом нескiнченним. Пана Германа це роззлостило до краю – якось серед бiлого дня вiн взяв та й вилив iз свого балкона фарбу просто на голови полiцаiв.

Йому, вибачте, начхати на свiтове полiтиканство, коли спати хочеться. 82-рiчного пустуна навiть заарештували, а коли роз’iхалися гостi – вiдпустили додому.

Нинi цей владний iконостас оновився докорiнно, бо це тiльки власть iмущим у момент посадового вивищення видаеться, що вона, влада, буде в iхнiх руках вiчно, а так вона тлiнна, та ще й смертельно отруйна в момент прощання з нею, що пiзнали на власнiй шкурi жертви «арабськоi весни».