Кінець світу. Том 1. До…

Давайте переведемо подих, i я уже чую: i отi канiбали будуть виносити нам вирок? Ми маемо слухати маячню цих допотопних дикунiв про кiнець нашого цивiлiзованого свiту?

Однак така категоричнiсть при перших враженнях – штука ненадiйна. От взяти, примiром, не майя, а Москву. Чи був СРСР високотехнологiчною державою? Безумовно. Ця держава першою в iсторii людства вiдрядила людину у космос. Принаймнi, за останнi 5–6 тисяч рокiв, бо твердження, що до того не було космiчних польотiв – пiд великим питанням, а якщо точнiше – то чим глибше у глиб тисячолiть, тим бiльше е свiдчень, що Гагарiн – далеко не перший iз землян мав професiю пiд назвою – космонавт.

Але це окрема розмова. Громадянин СРСР таки був космiчним дебютантом у сучаснiй цивiлiзацiйнiй iсторii, i це грандiозний успiх науково-технiчного прогресу в епоху, яка е нашою.

І разом з тим громадяни цiеi краiни донинi ведуть себе нiчим не лiпше, нiж дикуни iз берегiв Амазонки, намазавши бальзамом один iз трупiв i тримаючи його у склепi для всенародного огляду.

Ходять у цю могилу на оглядини вже десятилiттями i вчать своiх дiток, що дядько, якого не закопали, як усiх iнших, у землю, – не дядько, а бог. Чим це лiпше, нiж iнкрустацiя i розписи на батькiвських черепах, що зберiгаються для нащадкiв у креденсi племенi Тупсi? Тому чие би ричало…

До речi, уже не на Краснiй площi, а у храмовому комплексi Чечен-Іца (не плутати iз Чечнею та iз розбомбленою Москвою столицею Грозний), що у поселеннях майя, на надгробнiй плитi зображено людину, що сидить за пультом управлiння лiтальним апаратом.

Руками космонавт тримае штурвал i дивиться у перископ. На нього надiтий дихальний апарат, а довкола зображенi рiзного роду авiацiйнi прилади. Ракета, у якiй сидить цей майя, у хвостi мае сопло iз вогненним шлейфом – ii на орбiту виводить не iнакше, як i на Байконурi, – реактивний двигун.

Тут, очевидно, похований, не по-дикунському, як у Мавзолеi, а по-людськи, – майямський Гагарiн. Загалом, для тутешнього народного епосу лiтальнi крилатi машини, повiтрянi мандрiвки, навiдування гостей iз Неба на Землю, – речi не менш буденнi, нiж офiра задля доброго врожаю власного раба, здобутого у бою iз сусiдським племенем, чи обов’язок дати каменюкою по головi своему спiвплемiннику, що звабив на племiнних танцях твою жiнку.

Тому не спiшiть iз висновками, чи мають вони моральне право пророкувати нам кiнець. Думаю, i конкiстадори поквапилися зi своiми першими висновками, поки не огледiли сповна месоамериканську цивiлiзацiю.