Тигролови

Лише iнодi раптом уривае, хмурить брови i пiдозрiло позирае навколо спiдлоба.

Двое гуляйпiльцiв, засмалених вiтрами вивуджених десь кримським чи одеським сонцем, м’язистих, дебелих i суворих. А п’ятий – кубанець з Новоросiйська i разом контрабандист з Батума; але про те нiхто не знае.

Четверо з них iдуть десь аж з Киева разом, iдуть в те золоте ельдорадо, що десь на другiм кiнцi свiту. Чого? А так! Зiйшлися докупи в Киевi, попиячили, вирiшили нагло iхати – i поiхали. Шукати, де лiпше. Кинули роботу, пiдписали контракти на Далекий Схiд, дiстали пiдйомнi, сiли й поiхали.

І iдуть… А не сподобаеться – поiдуть назад. Подумаеш – дiла того. КЗОТ вони знають, як молитовник, i не дадуть собi в кашу наплювати.

П’ятий – той, що у френчi й галiфе кольору кави, – пристав у дорозi до веселоi, безжурноi компанii.

Хлопцi пили горiлку, потiм малагу й портвейни, потiм знову горiлку, а в межичасi дудлили пиво i бавились собi, забувши про цiлий свiт i його околицi… І замовляли страви… Поводились як мiльйонери.

– Кельнер! Ще кав’яр!.. Тричi…

– Кельнер! Буженину!..

Кельнер мотаеться, зберiгаючи iндиферентний вигляд. Вiн бачив багато, але цi хлопцi бачили ще бiльше, i нiчим вже iх не здивуеш, анi заворушиш. «Професор» вже був навiть там, де вони оце iдуть, i ще й занадто далi – аж на Чукотцi, бiля самiсiнькоi Аляски, над Берiнговою протокою. Це вiн звабив i своiх колег та й розважав iх тепер веселими розмовами про смiшнi пригоди та рiзнi дивацькi речi.

Розмови й дотепи кружляли навколо того ж, що i в цiлiм експресi.

Кельнер подае буженину. «Професор» бере виделку й нiж i починае ii пиляти. Пиляе довго, наполегливо, терпляче. Пиляе зосереджено, але нiяк не може ii розтяти.

– О! Еврика!!. – виголошуе нарештi вiн захоплено, а далi урочисто i глибокодумно, немов з кафедри: – Еврика!.. Я з цього шматка зроблю собi пiдметки. І наб’ю iх на чоботи. І напишу на них iм’я свое, рiк народження i повну адресу.

І пiду по тiй благословеннiй землi… І от з’iсть мене тигр. А з’iсть неодмiнно. З’iсть з кiсточками, але цих пiдметок не подужае! Не втне! О, цих пiдметок не втне!.. Тодi ви iх, друзi, знайдете, i поховаете мене, чи то пак пiдметки, i вип’ете за мое, чи пак за iхне здоров’я… Кельнер! Зубровки!!

Компанiя голосно регоче. Розгублений кельнер подае «зубровку» i нишком хоче забрати сакраментальну буженину, посмiхаючись з-пiд насуплених брiв.