На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)

Автор
Дата выхода
27 марта 2013
🔍 Загляните за кулисы "Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Іван Багряний) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Іван Багряний (1906—1963) – письменник, творчий доробок якого дійшов до співвітчизників лише через багато років після його смерті. Репресований у 1932 році, засланий на Далекий Схід, він пережив втечу, знову арешт, еміграцію в Німеччину. Важливим явищем в українській літературі є його роман «Людина біжить над прірвою» та повість «Огненне коло», дія яких відбувається у роки Другої світової війни. Головні герої цих творів – прості українці, які намагаються боротися проти світу насильства, представленого двома тоталітарними системами – радянською та нацистською.
У 1992 році письменникові посмертно було присуджено Національну премію ім. Т. Г. Шевченка.
📚 Читайте "Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Був у сибiряцьких «чосанках», з якимись медалями на грудях, стрункий i хвацький.
– Га?!. Вона должна работать, а ти… А стой!.. – придивився пильно, потiм вернувся на свое мiсце, взяв пас iз револьвером i портупеею й пiдiйшов знову до Максима, пристiбаючи той пас iз портупеею i нiяк не можучи сп'яна пристебнути. Нарештi пристебнув. Потiм витяг тяжкого пiстоля й почав насупроти Максима наладовувати. Заправив у нього «обойму», посовав цiв'ям…
– Ти що ж девочку зобижаеш, га?!.
Засунув пiстоля назад у кобуру.
– От ми зараз побачимо, хто ти…
Пiдiйшов до столу, залiз за нього з покутя, п'яним рухом вiдiбрав у дiвчини ручку й папiр:
– Давай сюди… що ти там ще мазюкаеш!.
Максим дивився на хлопчину, i вiн йому рiшуче почав подобатися. В жестах i словах цього п'яного в дим хлопця була iскра доброго, не передбаченого анi законом, анi начальством, анi ним самим, гумору й сенсу.
– Ну-с… Ти менi от зараз говори всю правду, а я буду писати… Пойняв?
– Пойняв. – Максимовi початок припав до серця.
– То-то… Призвiще, iм'я й по батьковi…
Максим вiдповiв iз найсерйознiшим виглядом. І пiшли запитання й вiдповiдi. Запитання найдивовижнiшi й вiдповiдi на них найсерйознiшi. Так щиро Максим у своему життi не вiдповiдав iще жодному слiдчому, перед якими не раз довелося йому бувати. Власне, вiн оце взагалi вперше на такi запитання вiдповiдав, бо ранiше, як правило, вiн завжди слiдчих iгнорував.
У числi iнших запитань були й на зразок таких:
– У Бога вiруеш?
– Вiрую…
– Гм… А в Сталiна вiруеш?.. Вiруй, брат, iнакше плохо будеть…
Так iшло «слiдство». Товаришi «слiдчого», лежачи, глибокодумно подавали реплiки, робили зауваги. Та «слiдчий» не брав iх у рахубу. Вiн провiв «слiдство» по-своему й нарештi приступив до другоi половини справи.
– От. А тепер я зроблю тобi приговор i рррозтрiляю, як собаку… Пойняв?
– Пойняв, брат.
Обiрвав усе вiстун, що нагло вскочив i гукнув, засапавшись:
– Семьонов!.. До майора! Миттю!
«Слiдчий» устав, провiв рукою по чупринi, вiддав ручку дiвчинi.
– На, кiнчай ти… Дiло, брат, важне! Його треба розстрiляти… – i вилiз iз-за столу. Постояв посеред хати, трясучи шалено головою, далебi намагався витрясти нашвидку хмiль iз неi i, так трясучи, вийшов iз хати, ледве втрапивши в дверi.
Дiвчина сидiла, читала «протокол» i смiялась у ковнiр.





