Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)

«Сматрi в корень!» – сказав хто? Козьма Прутков… Отож! Так коротко й прямо – в чом дело?! А дело в тому, що ви нам не пiдходите. Взагалi не пiдходите. По калiбру. Еге ж, по калiбру! Це генiяльно сказано, що? Запишiть там… Ось у цьому i все дело. Ви занадто… ну, як так сказати, – норовистий… Нi, гордий. А через те перед вами стоiть дилема… Пiдкреслюю: перед вами, а то ви все думаете, що перед нами, гм… А дилема така: або – або. Або вмерти, або зiгнутися – i то понижче, понижче… Що ви вибираете?

– Перше, – буркнув Максим з нудьгою.

– Гм. – Кутузов поторсав чуба й вилаявся. – Йолоп! – І зашипiв: – Нi, брат, нi!.. Ти перше зламаешся, як… як гниляк, от як! І будеш рачкувати, слизняком повзати, а тодi… Тодi вже…

– Побачимо… – вiдповiв Максим так само, як i перше, з нудьгою, й зiтхнув. Дивився задумливо на своi босi пальцi, ворушив ними. А тодi перевiв погляд на вихрясту копицю волосся бiля столу. «Десь я цю копицю вже бачив».

– Побачимо… – протяг Кутузов, немовби приймаючи виклик. А тодi враз повернувся круто до варти й махнув рукою в невiдомому напрямку:

– Взяти!.

Вартовi пiдскочили на цей раз ще швидше й знову втрьох.

– К общему числу? – не запитав, а гаркнув котрийсь весело.

– К общему числу, – вiдповiв Кутузов байдуже й пiшов до столу. Справу закiнчено, можна далi грати в шахи.

Максима повернули поштовхами зброi до дверей i повели.

На самому порозi Максим раптом обернувся. Інстинктивно, пiдсвiдомо, вiдчувши на своiй потилицi чийсь погляд i оте «І на в'язах мулько головi».

Вiд столу на нього дивився з-пiд копицi волосся, крiзь дим люльки, Соломон!.. Дивився примруживши очi.

– А-а… – протяг Максим машинально. – Ви?!. Гм… Це ви, значить, були й за чiчероне…

Павза. Це тривало мить – ця павза й усi цi надзвичайнi розглядини. Видно було, що Соломон прорахувався, обертаючись; вiн хотiв подивитися лише вслiд, а довелося дивитися всторч. Але Соломон витримав за димовою заслоною. А Максим постояв мить, приголомшений, а потiм глибоко зiтхнув i промовив:

– Отже… Ви довели послiдовнiсть, професоре!.

І посмiхнувся, обертаючись у темряву.

Там, де вiн щойно стояв, залишилися самi закритi дверi, що сльозили патьоками, напотiлi вiд холоду й теплоi вогкостi. На них iще якусь мить дивився крiзь дим люльки вихрястий Соломон – пророк i громовержець, доктор фiлософii i т. д. i т. п. Дивився розгублено. Вiн був тут, явно рятуючись вiд «общего числа».