Трагічна любов отамана Артема

Сьомого листопада на вiйськовiй нарадi у мiстечку Ялтушкiв командарм армii УНР Омелянович-Павленко оголосив рiшення призначити наступ на 11—12 листопада 1920 року. Перемир’я, що розпочалось мiж воюючими сторонами 18-го жовтня 1920-го року закiнчувалось дев’ятого листопада. Здавалось цiлком логiчним було б розпочати военнi дii зразу ж по завершенню термiну перемир’я вже десятого листопада. Цi дii можна було б розпочати i набагато ранiше, враховуючи той факт, що керiвництво УНР не було однiею з сторiн у ризьких переговорах, а тому й не брало на себе зобов’язань по припиненню бойових дiй.

Таку позицiю обстоював командир 3-i Залiзноi дивiзii армii УНР генерал-хорунжий Олександр Удовиченко. Вiн слушно зауважував, що переговори в Ризi, де украiнська сторона була представлена тiльки марiонетковим урядом радянськоi Украiни, який дiяв у Харковi, не можуть проходити в iнтересах украiнськоi державностi. Тому пiдписання мирного договору мiж поляками з однiеi сторони i червоною Росiею з iншоi призведуть тiльки до чергового перерозподiлу територii Украiни мiж Польщею та Росiею.

За думкою Удовиченка Армiя УНР повинна вiдновити военнi дii тодi, коли буде бiльше шансiв на перемогу. Очiкувати результатiв конференцii у Ризi не було жодноi потреби, все було i так повнiстю ясно. Переконливi аргументи Удовиченка вплинули на командарма Омеляновича-Павленко i вiн провiв опитування командирiв дивiзiй. Результати опитування спонукали командарма вiддати наказ армii УНР перейти першого листопада 1920-го року у наступ, щоб знову кинутись на ворога, який ще не встиг в повнiй мiрi оправитись вiд поразок попередньоi кампанii.

Однак, за декiлька годин до початку наступу, командарм несподiвано вiддав наказ його вiдкласти. Це була вже друга з ряду найбiльш фатальних помилок керiвництва УНР, що беззаперечно i призвели до повноi поразки нацiонально-визвольних змагань украiнського народу. Перша фатальна помилка Симона Петлюри i його оточення у передостаннiй визвольнiй компанii, полягала у втягуваннi украiнськоi армii у стан перемир’я, в той час, як ii наступ на терени Украiни успiшно розвивався.

Залишки куреня Артема Онищука прискорено рухались польовими дорогами з мiстечка Сатанiв у напрямку Волочиська.