Трагічна любов отамана Артема

Демобiлiзувавшись у 1917-му роцi, Артем повернувся до мирного життя i вчителював деякий час на Гайсинщинi. Однак, вже в кiнцi 1918-го року вiн, вiдгукнувшись на заклики Ананiя Волинця, в листопадi того ж року вступае до його загону, а дев’ятнадцятого лютого 1919-го року стае сотником четвертоi сотнi 61-го полку 19-i дивiзii Армii УНР [1]. Першим командиром цього полку, що був створений 25-го сiчня 1919-го року на базi куреня iменi Симона Петлюри, був призначений пiдполковник Волинець. В подальшому Артем Онищук отримав чин курiнного армii УНР (приблизно вiдповiдае посадi командира батальйону сучасноi армii).

Але знову повернемось до подiй сьомого грудня 1920-го року, коли колона загону вирушила у свiй рейд. Маршрут об’еднаного загону був прокладений отаманами в основному через лiси Гайсинщини розпочинаючи вiд села Шура-Бондурiвська. Пройшовши через села Верхiвку, Василiвку, В’язовицю, колона загону, пiд вечiр наступного дня восьмого грудня, вийшла з лiсового масиву бiля села Бондурiвка i направилась вже вiдкритою мiсцевiстю у напрямку сiл Яри та Хвостiвцi (тепер це одне село Ковалiвка).

Однак i червонi тим часом не дрiмали. Їх командування, отримавши телефоном повiдомлення з сiл, через якi проходили повстанцi, термiново передислокувало з Гайсина по залiзничнiй колii Гайсин-Вiнниця штабну роту 216-го полку. Роту швидко по тривозi завантажили у два товарнi вагони та доставили вiльним локомотивом на станцiю Вiтiвцi, що знаходилась буквально поряд з селом Яри.

Коли передова чота загону Артема наблизилась до окраiн села, то була обстрiляна рясним градом куль. Втративши одного з козакiв, роз’iзд повернув назад i спiшився у видолинку перед селом. Позицiя червоних була досить вигiдною, вони зайняли оборону по краю сiльського вигону. Обабiч цього вигону проходила польова дорога, яка вела з Бондурiвки в село Яри.

Командир чоти одразу ж послав одного козака з донесенням до отамана. Надворi вже сутенiло, хоча була тiльки п’ята година пополуднi. Дорогу до села та навколишнi поля груднева погода припорошила i пiдморозила легким снiговим покровом. Зима явно вступала в своi беззастережнi права, не залишаючи осенi жодного теплого дня.

Почувши частi пострiли, колона зупинилась на вiдстанi одного кiлометра вiд села у невеликому лiсочку.