Трагічна любов отамана Артема

– Та де ж вiн може бути, казав, що на рибалку йде, щоб рибки на вечерю упiймати. Але не дуже я йому вiрю, знаю що до молодиць ласий, то згодом пiду перевiрю у який став вiн свое вудилище закидае, – також майже жартома вiдповiла Ганна.

– То сходи, кума, сходи та перевiр, а поки що насип менi свого смачного борщу, бо як той пес зголоднiв на клятiй роботi. Та поклич сюди Павла, допомога його менi тут термiново знадобилась. Хочу послати його в Гранiв з повiдомленням для тамтешньоi мiлiцii, – проговорив Петро.

– Та ти що, Петро, вiн ще майже дитина, мо, що ще там тобi наплутае! – не втерпiла, щоб щось не заперечити, Ганна.

– Та нi, вибач, вже шiстнадцятий рiк йому йде, яка ж вiн ще дитина. Та й нехай привчаеться до справи, може вдасться його до нас на роботу прилаштувати, – заперечив кумi Петро.

Почувши про роботу, Ганна бiльше не стала заперечувати куму, насипала йому гарний полумисок паруючого борщу, поклала поряд ложку, цибулину, окраець хлiба та пiшла собi поратись по господарству.

– Сiдай племiнничку, та послухай мене уважно. Добре пообiдай, потiм вiзьмеш коня i поiдеш у мiстечко Гранiв до тамтешнього начальника мiлiцii Грищенка. Повiдомиш йому розпорядження, щоб приготував свiй загiн самооборони до можливих восьмого числа бойових дiй мiж повстанцями, що знаходяться в гайсинському лiсi та червоними вiйськами, – напiвголосно розпочав Петро розтлумачувати племiннику суть завдання.

– І ось, Павле, далi слухай дуже i дуже уважно. Поiдеш до Гранова по дорозi, але на зворотному шляху, коли вже стемнiе, стиха завернеш до лiсу. Там знаходиться загiн повстанцiв пiд проводом Артема Онищука. Знайдеш отамана, тiльки йому одному без свiдкiв, передаси вiд мене привiт i розкажеш ту ж iнформацiю, що ii ти повезеш у Гранiв, – завершив Петро свiй iнструктаж.

– А я встигну до вечора повернутись додому? – в очах у Павла промайнув неприхований острах.

– Думаю, що до опiвночi повернешся. Але май собi на увазi, що про прогулянку лiсом нiкому нi слова, бо тут легко можна втратити голову. Добре затямив?! – промовивши цi слова Петро закiнчив обiдати та прудко пiднявся з-за столу.

Пiсля обiду, Павло щоб обiйтись без чергових напучувань матерi, яка поралась бiля печi, крадькома прошмигнув у конюшню, осiдлав коня та, пiдганяючи його лозиною, прудко поскакав по дорозi у напрямку Гранова.