Золота осінь Гетьманщини

Масляна взимку, коли всi iли млинцi та каталися на санках, Троiця, коли з настанням лiта прикрашали iзби й житла зеленню, а в полi «завивали берiзку».

Покрова – осiнне свято врожаю.

А ще ж Пасха – «свiтле Христове воскресiння», Рiздво i святки з колядуванням i ворожiнням. І всюди, де святкували, Єлизавета була попереду, невгамовним заводiем, навколо якоi завжди гуртувалися дiвчата i хлопцi, лунали спiви, вертiлися в танцях.

Коли ще малою Єлизавета (тодi просто Лiзка) дiзналася, що вона, виявляеться, царiвна, то стрибала, ляскала в долоньки, вигукуючи:

– А я – царiвна! Ага, я – царiвна-царiвна! Щонайсправжнiсiнька…

І до матерi:

– Мамо Катерино, – так вона завжди ii називала, – а чому я – царiвна?

– Ти питаеш мене, дочка моя, про надто розумнi речi, – мати подумала ще якусь мить, згадала, що вона – цариця i вiдповiла.

– А батько?

Матiнка наче розгубилася.

– Ну й батько твiй… цар. Ось чому ти царiвна.

Батько з цього приводу висловлювався коротко:

– Чому? Та хоча б тому, що без нас, царiв, не було би i держави, а не тiльки тебе, царiвни.

– То в них лев – цар?

– Не тiльки лев. У кожноi козявки е свое царство. Так казав ще якийсь давнiй грек, забув, як його звали. Але запам’ятав: царство е i в тварин, i навiть у рослин. А про людей годi й казати.

Вiдтодi Єлизавета часто питала – вигукувала:

– Я тому царiвна, що люди не можуть жити без царства, еге?

Матiнка зiтхала:

– Я навiть не уявляю, як я жила, коли ще не була царицею…

– А ким ти була, коли не була царицею? – доскiпувалась дочка.

– Дурепою була. Якоюсь служницею, коли вiдразу ж треба було ставати царицею… А я… прислужувала iншим. Добре, що потiм спохопилась i стала тим, ким менi й належить бути – царицею.

Єлизавета хотiла було зауважити (чи поправити матiр): царицею вона стала тiльки тому, що нею захопився цар Петро I та зробив ii царицею, але стрималась.

Стримувалася лише при царевi, при всiх iнших – буянила, доводячи, що нiяка вона не селянка i не служниця, а – з дiда-прадiда цариця. Про це дiзнався цар Петро i взяв ii за жону. Бо коли б вона була простою служницею, родом селянкою, то хiба би цар на нiй женився?

А вiн женився. От i виходить, що вона з дiда-прадiда цариця.