Золота осінь Гетьманщини

Але Софii все було дарма. Вона умовила фаворита вiдправити законну дружину в монастир i пiти з нею, Софiею, пiд вiнець. Голiцин хоч i кохав ii, але довго не мiг на таке зважитися – не визрiв ще. Бачачи, що коханець дуже переймаеться, Софiя раптом запропонувала йому повну свободу – як ми сьогоднi сказали б, цивiльний шлюб. Так вони й жили. Чи були у них спiльнi дiти – невiдомо, але деякi iсторики запевняють, що цариця мала дитину вiд князя, тiльки тримала це в секретi.

А пристрастi та обурення при дворi наростали.

Петро, який на той час уже досить вирiс, був надто норовливим i впертим, не бажав бiльше слухати своеi владноi сестри. Вiн чимраз частiше iй суперечив, ставав, як кажуть, упоперек, дорiкав iй зайвою самотнiстю, що не властива жiнкам, i прислухався до матерi, яка налаштовувала його проти хитроi та пiдступноi сестри. До всього ж у державних паперах наголошувалося, що регентшу буде позбавлено можливостi керувати державою з досягненням повнолiття Петра чи його оженiння. А в Петра на той час уже була дружина Євдокiя Лопухiна, але – парадокс – на тронi ще залишалася його сестра.

З якого дива? На пiдставi яких законiв Софiя Олексiiвна Романова, хай i зведена сестра його, правила царством?

Так довго не могло тривати, та ще за такого рiшучого, свавiльного i жорстокого Петра, Так чи так, а сiмнадцятилiтнiй брат ставав для правительки небезпечним ворогом. Збагнувши i вiдчувши це, Софiя вирiшила дiяти, а для цього покликала на допомогу стрiльцiв – як колись уже було.

Будучи, як спецiалiсти вважають, вiд природи жорстоким i свавiльним, загалом рiшучим, хоча часто й некерованим, Петро водночас, а надто в раннiй своiй молодостi, вiдзначався лякливiстю, тож у ньому незбагненним чином поеднувалися рiшучiсть i боязливiсть.

Особливо це проявлялось у тi днi, коли старша сестра Софiя зробила спробу остаточно усунути його зi своеi дороги.

Однiеi ночi Петра розбудили перебiжчики з Кремля (Петро тодi ночував у селi Преображенському), якi й застерегли його: рятуйся, мовляв.

Царiвна Софiя зiбрала вiйсько, щоб напасти i вбити тебе в Преображенському. А далi сталося незбагненне. Повiривши словам перебiжчикiв, Петро схопився з постелi, метнувся у стайню, роздягненим, як спав, скочив на коня i помчав до лiсу. Конюхи його наздогнали, дали одяг.

Але Петро був таким наляканим, що, навiть не одягнувшись, погнав коня вчвал до Троiцi. Була вже шоста ранку, коли вiн, розбитий тiлом i змучений душею, дiстався монастиря.