Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

А тодi, в Переяславi – дався йому цей Переяслав, де вiн присягатиме, крiм короля, ще й московському царевi! – гетьмана нарештi було потiшено. І його заповiтна мрiя збулася: з рук короля вiн отримав булаву й визнання його рiвним шляхтi. Згодом, як поляки його зрадять i почнуть, зiбравшись iз силами, доки вiн тiшитиметься булавою, його бити й захоплювати Украiну, вiн забагне отримати з рук московського царя щось подiбне i в 1654 р. пiдписуватиметься, запобiгаючи перед царем – вiн, глава окремоi держави: «Гетьман Вiйська твоеi царськоi величностi Запорiзького з усiм Вiйськом Запорiзьким до лиця землi твоеi царськоi величностi чолом б’ючи».

Гм-гм…

Але, попри те, що вiн бив чолом так низько – до лиця землi, певно ж, i кректав, гнучись так низько, – попри те, отримав вiд московського царя…

Отримав звичайний пшик – Украiна стане згодом Малоросiею, однiею з провiнцiй iмперii, а сам гетьман, глава незалежноi держави, що ii вибороли козаки кров’ю своею, стане лише одним iз холопiв царя московського… Як кажуть, по заслугах i шана.

«Будьмо ж чесними перед собою й iсторiею, – закликае письменник-iсторик Богдан Сушинський, – i, за всiеi нашоi поваги до заслуг Хмельницького-воiна, скажемо собi те, що треба сказати.

Трагiчний приклад Хмельницького-гетьмана ще раз переконуе свiт, що нi могутня армiя, нi воля народу до незалежностi, нi сприятлива ситуацiя на мiжнароднiй аренi нездатнi самi собою забезпечити непiдлеглiсть народовi i процвiтання державi, якщо на чолi ii опиняеться людина, яка, хоч i сягнула вершин влади, але так i не змогла викоренити з себе iнстинкту придворного служки, iнстинкту лакея i чиношанувальника, який лишень бiля нiг повелителя почувае себе комфортно i впевнено.

І далi як присуд (його винесла сама Історiя) про те, що «ще за життя Б. Хмельницького Украiна втратила все, чого досягла боротьбою, кров’ю сотень тисяч своiх синiв, у тiм числi незалежнiсть i державнiсть. Звiдси й ставлення до Б.

Свiй необачний, але такий катастрофiчний прорахунок збагне i сам гетьман – як кажуть, дiйшло! – i щось намагатиметься робити, аби виправити те, що вiн накоiв, але… Як нинi кажуть: поiзд уже пiшов. Та й Росiя того, що бере, назад уже нiколи не повертае.