Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

– Але ж у походах ми завжди будемо разом, коханнячко мое. А так… Бачимось рiдко…

– А ти, повернувшись iз походу, надолужуй згаяне – хто тобi не дае? Принаймнi я… ги-ги, хi-хi, – завжди тобi даю. І не в якомусь там шатрi, де потай будемо займатися любовiею, а кохатимемось у палацi. Хоча… Чоловiченьку мiй, гетьмане наш, щось я в тебе частенько стала випрошувати коханнячко, га? А ти – люльку пiсля вечерi смалиш та дрiмаеш… Га? Нащо тодi й брав мене, молодесеньку та гарнесеньку, коли тобi вже й любовiю лiнь займатися.

Гетьману було не лiнь. Йому нiколи не було нехiть любовiю займатися, бо вiн, як сам казав, «зело полюбляв любов». І снаги ще вистачало, хоча вже вiк брав свое. А причиною його млявостi у стосунках з нею було iнше. Якось вiн заiкнувся (владар, можна б сказати, монарх козацький, принаймнi вождь, за яким вiйсько йде, а при Оленi iнодi наче губився), так ось, заiкнувся якось про дiтей.

Олена, почувши таке, ледь було на рiвному не спiткнулась.

– Якi дiти? – руки в боки. – Що пан гетьман рече? Хiба пановi гетьману мало дiтей наплодила перша жона Ганна? Шестеро, чи скiльки там? То нащо ще? Треба ж i для себе пожити, коли вже твоя старiсть з усiх шпарок виглядае, га?

Гетьман на пiвсловi урвав мову i, вийнявши з рота люльку, клiпав та вражено дивився на Олену. Отакоi! При чiм тут перша його жiнка i дiти од неi, як йому хочеться-багнеться вiд неi, вiд Олени мати дiтей.

Але Олена не дала йому доказати (щось вона часто почала його перебивати в мовi-розмовi, а як же тодi з бiблiйною заповiддю: жiнко, побiйся мужа свого?), аж на мiсцi пiдстрибнула:

– Якi дiти, як ти вже, даруй, немолодий, а я ще молоденька i гуляти ще раденька? І хочу в свое задоволення пожити, а не зв’язувати себе дiтлашнею. Кому вона потрiбна? Менi – нi. А тобi… У тебе он скiльки козакiв i всi тобi сини, бо всi тебе батьком Хмелем називають – то нащо тобi ще?

Гм… То козаки називають його батьком Хмелем – у козакiв так прийнято, а йому хотiлося б вiд неi – ВІД НЕЇ ХОТІЛОСЯ – мати дiтей.

Ось вiдтодi деяке охолодження (якщо це не початок чогось бiльшого й гiршого – не доведи, Господи!) до дружини коханоi й з’явилося.