Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Пiсля всiх гiрких поневiрянь полону Богдан опинився в Константинополi, де, за свiдченням турецького лiтописця Наiма Челебi, перебував у неволi в одного зi старшин султанського флоту. Потiм Богдан, згадуючи роки неволi, скаржитиметься, що вiн «терпiв два роки суворого ув’язнення». Але навiть у таких умовах молодий сотник дарма часу не гаяв, за роки неволi добре опанував турецьку мову, що потiм йому вельми знадобиться, як стане гетьманом та залучатиме на свiй бiк туркiв. Ймовiрно, що турки поводилися з ним доволi стерпно, бо Хмельницький добре за той час вивчив спосiб життя туркiв, стан iхнього вiйська i навiть завiв деякi знайомства серед наближених до султана.

Як вiн вирвався з полону, iснуе кiлька версiй. За однiею з них, його викупила мати, за iншими – запорiжцi буцiмто обмiняли сотника на турецьких бранцiв – «iз вдячнiстю згадуючи його батька».

Повернувшись додому, в Суботiв, Богдан зайнявся господарством – батька вже не було i всi турботи лягли на його плечi. А поки там що, його овдовiла матiнка вийшла замiж за дрiбного бiлоруського шляхтича Пьотркувського повiту Василя Ставецького i виiхала з Суботова.

Богдан залишився самотнiм. Але й – повноправним власником хутора. (По якiмсь часi мати у своему другому замiжжi народила сина Григорiя, який з невiдомих причин узяв собi прiзвище не батька, а Хмельницьких.

Сяк-так упорядкувавши життя в Суботовi, Богдан поновився на вiйськовiй службi як реестровий козак Чигиринського полку. Будучи сином загиблого в бою чигиринського пiдстарости, Богдан користувався успiхом i швидко почав просуватися по службi. Вже знову ставши сотником, вирiшив, що час йому, врештi-решт, обзаводитися власною сiм’ею, допоки одинокому козакувати. Та й вiк уже пiдпирав – 30 рокiв виповнилося. До жiнок вiн узагалi нiколи не був байдужим, а от супутницю життя довго не мiг собi вибрати.

«Якщо чоловiк до тридцяти не жениться, то пiсля тридцяти його й чорти не женять», – каже народна мудрiсть.

І Богдан, вирiшивши обзавестися парою, недовго й шукав пiдхожу наречену.

Дiвчина була в розкiшнiй вишиванцi, з разком коштовного червоного намиста на грудях, що його вона раз по раз торкалася пальчиками, поправляла та явно ним пишалася.