Ваші пальці пахнуть ладаном

– Лелеки мудрi, – казав батько з повагою. – Вони знають мову людей. Жаль, що ми iхньоi мови не знаемо…

– Ну й вигадник ти, Васильку, – смiялася мама, i батьковi було гарно вiд того, що мама назвала його так по-украiнському – Васильком.

Батько захоплено бiг до кручi (вiн усим захоплювався, особливо свiтом, який iх оточував) i повертався з квiточками, що iх прозивали васильками.

– Як i тата! – вигукувала Вiруня.

Васильки були пахучi, аж у головi од них приемно чманiло.

А батько, як вони сидiли пiд вербами, тихенько наспiвував:

Ой пiду я до млина,

До дiрявого,

Чи не найду Василя

Кучерявого.

Ой пiду я до млина,

До дрантивого,

Чи не найду Василя

Чорнобривого…

Того року, як народилася Вiра, помер украiнський поет Володимир Александров, автор популярноi пiснi про гарбуза. Василь Андрiйович, повертаючись з гiмназii, ледь переступивши порiг, весело декламував:

Ходив гарбуз по городу,

Питаючи свого роду:

«Ой, чи живi, чи здоровi

Всi родичi гарбузовi?»

Вiрунька – це вже як пiдросла й навчилася ходити, – дрiботiла навстрiч батьковi, весело вигукуючи:

– І живi, i здоровi – всi родичi гарбузовi!

(Те, що дочка маленькою знала кiлька слiв украiнською i вживала iх, дуже тiшило батька, який у рiднiй Полтавi вiдводив душу, охоче спiлкуючись з одноплемiнниками рiдною мовою.

А ще Василь Левченко любив приймати гостей, i гостi у них нiколи не переводилися. Особливо на Свят-вечiр, коли готували дванадцять страв.

А ще батько любив поiсти всмак. І матiнка теж любила, а вже вiд них i Вiрунька отримала свiй добрий апетит.

Їжа в украiнцiв споконвiку подiлялася на щоденну i святкову. У щоденнiй переважали хлiб, пирiжки, книшi, варенi страви з борошна – вареники, затiрка, локшина, лемiшка, галушки та iн., – а також кашi – гречана, ячмiнна, пшоняна.

Господинею за столом була картопля (Катерина полюбляла деруни), капусняк i особливо – борщ. Знаменитий украiнський борщ, що його так любили всi Левченки.

До святкових страв варили холодець, готували м’ясну печеню.

Головними святами були Свят-вечiр, Рiздво, Новий рiк, Хрещення. На Свят-вечiр готували сiм, дев’ять чи дванадцять страв. Обов’язковими була кутя, узвар iз сушених фруктiв.

– Як iмо на Свят-вечiр, – казав бувало батько, – так i проживемо увесь рiк…

Вiрунька стрибала i ляскала в долоньки:

– Свят-вечiр!..