Ваші пальці пахнуть ладаном

Хотiв бути котом, який сам собi гуляе по дахах, а якщо й звертае на кого увагу, то лише на гарненьких кицьок.

Чи не найдовше вiн дружитиме з Ігорем Северянином, якого вже тодi називали «солов’ем руськоi поезii». Охоче ходив на його так званi «поезо-концерти», але в основному лише з точки зору естетики вiрша – тут вiн вчився у «солов’я руськоi поезii». Але разом з тим був i вiдвертим, адже писав, що у вiршах «солов’я» е справжне почуття, талант i щирiсть, але йому не вистачае смаку, чуття мiри i непiдробностi почуттiв.

Можливо, вiн був до Северянина надто суворим, а можливо, й нi, а просто правдивим. Хоч Ігор Васильович i розпещений великою i скандальною славою та увагою публiки, але боляче сприймав ту правду.

«Соловей руськоi поезii» писав свiй псевдонiм через дефiс: як друге iм’я, а не прiзвище. Ім’я ж Ігор йому було дано за святцями, на честь давньоруського князя Ігоря Олеговича, додаток «Северянин» (справжне прiзвище поета – Лотарьов) робило псевдонiм близьким до «царських iмен», означало мiсце особливоi любовi (як додаток «Сибiряк» у псевдонiмi Д.

Н. Мамiна). Але згодом друге iм’я Северянин стало просто прiзвищем-псевдонiмом i так традицiйно й закрiпилося: Ігор Северянин.

Його батько був вiйськовим iнженером (виходець iз «владимирских мещан»), мати належала до вiдомого дворянського роду Шеншиних, до яких належав i Фет. Коли «предки» розлучаться, Ігор залишиться з батьком, а пiсля його смертi повернеться до матерi в Гатчине. Освiта – всього лише чотири класи Череповецького реального училища.

Вiршi почав писати з 8 рокiв. Одне з найяскравiших вражень дитинства – захоплення дiвчинкою, яка i надихнула майбутнього поета. Вперше видрукував у журналi «Досуг и дело» за 1905 рiк вiрш (пiд своiм справжнiм прiзвищем) «Загибель Рюрика». І з того часу лiтература стала головним смислом його життя.

А далi Ігорю Северянину так пощастило – о, боги, дяка вам за це! – як до того (та й пiсля нього) не щастило жодному з поетiв. Та ще нiкому iз невiдомих початкiвцiв.

А сталося те, про що росiяни кажуть: «Из ряда вон выходящее!», «Не было ни гроша, да вдруг алтын!.

.» Справдi-бо, i в найщасливiшому снi таке початкiвцю не присниться.

А трапилося з Ігорем Северянином ось що. Оскiльки вiн на той час був нiкому невiдомим, то нiхто з видавцiв не хотiв публiкувати його вiршi. Засмучений поет видавав iх сам – за власнi кошти, тонесенькими брошурками (вiд двох до шiстнадцяти творiнь), тиражем всього лише пару-другу десяткiв примiрникiв.