Ярославна

Гм… Князь Святослав i справдi дещо зробив для Русi – зокрема його походи проти хозар, в’ятичiв, в передгiр’я Пiвнiчного Кавказу… Але все це походи, у яких гинули русичi, а iхня загибель мало що принесла Русi – князь, за свiдченням iсторикiв, мало цiкавився державними справами, як i долею Киева, що його у вiдсутнiсть князя, коли вiн пiшов по свiту колобродити, ледь було не захопили i не спалили печенiги.

Зрештою, Святослав, покинувши батькiвщину, подався до берегiв Дунаю i навiть там хотiв збудувати столицю свого уявного князiвства, кинувши реальне князiвство, що дiсталося йому вiд батька, на вiдчай.

Чи то пак, на загибель. Тиняючись бiля Дунаю, погубив вiйсько i сам наклав головою. Киiвську Русь, покинуту Святославом, ледве тодi врятувала його мати, княгиня Ольга, – але це вже iнша тема.

Тож i виходить, що за всю свою iсторiю Киiвська Русь дала людству лише одного (не рахуючи трьох билинних) героя – Володимира Мономаха. Для такоi держави явно малувато. І не дивно, що, крiм Володимира Мономаха, у Киiвськiй Русi бiльше не виявилося великих героiв, адже всi – майже всi! – ii князi дрiбнi, удiльнi, недалекi, – здебiльшого воювали-ворогували мiж собою та своiми мiжусобицями пiдривали ii могутнiсть i життездатнiсть – що ж тут героiчного.

Хiба що пiдiйдуть вони для книги (якщо така буде) «100 великих нездар, якi руйнували свою краiну».

Звiдтодi минуло…

А втiм, скiльки лiт звiдтодi минуло – не суть важливо. Украiна i сьогоднi не мае героiв (не рахуючи тих, хто справдi героiчно захищав ii в роки останньоi свiтовоi вiйни), бо ii доморощенi князi все ще – особливо сьогоднi, – гризуться мiж собою за владу, успiшно розхитуючи свою неньку, як колись князi мiжусобицями розхитували – i успiшно таки розхитали, – Киiвську Русь.

І мовби ж це не так i давно – в iсторичному планi, – й було.

Скiльки людство, якщо вдатися до термiнологii киiвських лiтописцiв, «сидить» на Землi? Вся iсторiя людськоi цивiлiзацii, охоплена наукою, поширюеться приблизно на 800 поколiнь.

Якщо умовно вважати тривалiсть життя одного поколiння за 60 рокiв.

Арифметика далi така: 600 поколiнь людей жили в печерах, користувалися кам’яними знаряддями та грiлися бiля багать.

Хоч як це не дивно, але менше 100 поколiнь користуеться писемнiстю.

І тiльки всього лише трое поколiнь використовують силу пари, що рухаеться, i яка вiдкрила нову епоху в розвитку людськоi цивiлiзацii.