Ярославна

Андрiй Юрiйович Боголюбський за зовнiшнiми ознаками i звичками та вдачею був швидше половцем, анiж руським. В Олександра Невського (правнук Юрiя) половецькоi кровi було бiльше, як слов’янськоi.

Святослав Ольгович Новгород-Сiверський був сином однiеi половецькоi хатунi (дочки Тугра-хана) i чоловiком другоi – дочки хана Аепи. У князя Ігоря Святославича, виходить, половчанками були бабця i мачуха.

Варто додати, що з половецькими нареченими приходила почесна охорона на вiчне поселення (сотнi воiнiв iз сiм’ями).

Вони селилися навколо княжих палацiв i ставали одним з компонентiв змiшаного мiського населення.

Ігор (в хрещеннi Георгiй, але пiд другим своiм iм’ям його нiхто не знав) народився 3 квiтня 1151 року в Новгород-Сiверську, в княжiй сiм’i.

Далi бiографи зазначають: дитинство його минуло в роки безконечних князiвських мiжусобних вiйн та суперечок за вотчини. І, звичайно ж, за Русь i престiл Киiвський, до яких князi часто залучали половцiв, чорних клобукiв, торкiв, берендеiв та вiйська угрiв i ляхiв.

Час од часу вони мирилися, цiлували чесного хреста, а далi все починалося спочатку.

Знову кривавiли, воронами крякали все тi ж мiжусобицi, все та ж боротьба, як тодi казали, за столи, а нинi кажуть самi борцi за владу, що буцiмто за… За що б ви думали? Та за нього, за «щастя народне». Те «щастя», од якого в першу чергу найбiльше страждав i страждае саме народ. А боротьбi полiтикiв – за все те ж «щастя народне» – i нинi кiнця-краю не видно. А почалося воно ще тодi, коли

В княжих крамолах вiк людський вкорочувався…

Князi самi на себе крамолу кували,

А погани з перемогами на землю Руську нападали…

Антами називали пiвденно-схiдну групу давньослов’янських племен, якi жили на територii лiсостеповоi смуги Схiдноi Європи з другоi половини IV – до початку VII столiття.

Займали територiю мiж Днiстром i Днiпром. (Етнонiм «анти» мае iранське походження i означае крайнiй, окраiнний).

Вперше назва «анти» поряд з венедами i склавiнами згадуеться 551 року iсториком Йорданом.

Вони мали сильну вiйськову органiзацiю i вели боротьбу проти причорноморських готiв. Разом з iншими слов’янськими племенами у VI ст. брали активну участь в колонiзацii балканського пiвострова, у вiйнах слов’ян проти Вiзантii.

Це вони, анти, (iхне об’еднання розпалося на початку VII ст.), як вважаеться, «були провiдним компонентом схiдного слов’янства i давньоруськоi народностi, а iхня культура стала основним пiдгрунтям культури Давньоi Русi».