Ярославна

Поросся (край по рiчцi Росi, захiдного притоку Днiпра нижче Киева) з часiв Ярослава було добре заселеним краем. Там мешкало змiшане населення: поруч з полоняниками ляхами, яких саджав там Ярослав, селились руськi вихiдцi i мирнi кочiвники, торки, берендеi, навiть печенiги, якi врятувалися вiд половцiв i пристали до Русi для боротьби з ними. Цi мирнi iнородцi вели напiвкочовий спосiб життя: влiтку бродили сусiднiми степами iз своiми стадами i вежами (шатра чи кибитки), а взимку на час небезпеки ховалися у своiх захищених становищах i мiстах по Росi, що були сторожовими военними поселеннями на степовому прикордоннi.

Руськi, на вiдмiну вiд диких половцiв, звали iх «своiми поганими». Мешканцi Поросся жили в постiйнiй тривозi вiд нападiв зi степу. Зрештою, вони полишили мiсто Юрiвськ i пiшли до Киева – половцi спалили опустiле мiсто. Ще бiльших небезпек зазнавала сусiдня зi степом земля – Переяславська: по тамтешнiх рiках Трубежу, Супою, Сулi, Хоролу вiдбувалися чи не щорiчнi (в деякi роки й неодноразовi) зустрiчi Русi з половцями – край той поступово, але неухильно, порожнiв. Життя було непевним, повним тривог i лих. А тут ще й мiжусобицi княжi, що росли з року в рiк. Виникало питання: чи можна жити за таких умов? (Кияни, благаючи князiв припинити чвари, скаржились: «Допоки таке буде творитися? Нам нiчого бiльше не залишаеться, як запалити свiй град i пiти в грецьку землю!»). Русь виснажувалась в боротьбi з варварами. Нiякими угодами не можна було стримати кочiвницьке хижацтво, що було iхнiм звичним промислом. Мономах, наприклад, уклав з ними 19 «мирiв», передав iм чимало добра й худоби – i все марно.[10 - Володимир Мономах згадуватиме в своему Повчаннi: «Уклав я мирiв з половецькими князями без одного двадцять, при батьковi i без батька. І роздаровував багато худоби i своеi одежi. І вiдпустив iз оков сто кращих князiв половецьких, серед них братiв Шаруканевих, братiв Богу барсових i братiв Осеневих…» Не цiнували половцi такоi полiтики руських князiв: укладали з ними мири – охоче i тут же iх – теж охоче – порушували. ] Аби жити в мирi, князi одружувалися на ханських дочках, але тесть, як i ранiше, грабував землi свого руського зятя. Русь окопувала своi степовi кордони валами, огороджувала iх ланцюгом острожкiв i военних поселень, влаштовувала походи в самi степи, дружинам в прикордонних зi степом краях доводилося чи не постiйно тримати своiх коней за повiд в очiкуваннi походу. В цiй виснажливiй боротьбi почали з’являтися богатирi.