Ярославна

Але похiд той станеться значно i значно пiзнiше, пiсля того, як вони поберуться. Тодi ж Ігор вiдзначиться невдалим походом на половцiв i завдяки цьому назавжди залишиться в iсторii, та ще завдяки немеркнучому «Слову» про його похiд…

Валка возiв рухалась з галасом, з гудками-музиками, пiснями. На окремому возi iхали голосистi молодицi та дiвчатка, найнятi тiльки для того, аби вони спiвали в дорозi, звеселяючи поiзд галицькоi князiвни.

Обабiч валки скакали озброенi комонники з черленими щитами й мечами двосiчними.

На передньому возi, – дещо кращому од iнших – поважно сидiв тлустий боярин, старший валки у званнi тисяцького. За ним на окремому возi другий ватаг – староста-сват. Потiм везли посаг молодоi, а за ним iхали свати, дружки, свiтилки, весiльнi бояри, свайбовi, слуги…

В серединi валки – розкiшна карета з молодою, що ii охороняли десятеро ратникiв-верхiвцiв – по п’ять з кожного боку.

Як проiздили селами, а вони хоч i рiдко, а траплялися на путi, селяни вибiгали на дорогу, привабленi гамором, свистом-гуком та пiснями.

– Паночки, хто се iде?

Їм гордовито одказували:

– Дочку князя Ярослава замiж веземо.

– Дай, Боже, iй щастя.

Вiд Галича до Теребовля i далi до Житомира – всi знали, хто такий князь Ярослав Осмомисл, тож не перепитували.

А далi Житомира, до Киева, потiм до Вишгорода, Чернiгова й до самого Новгород-Сiверського перепитували й уточнювали:

– А хто такий князь Ярослав?

Їм одказували: галицький князь.

– А-а… Звиняйте, що не знаемо.

Нинi князiв на Русi, що горобцiв… У псяку палицю кинеш – у князя попадеш.

У валцi скрипiв колесами особливий вiз, вiд якого так духмяно пахтiло. Це був медовий вiз. Та хура везла липовi бочечки iз золотистим духмяним медом.

Усiм стрiчним – а дорога неблизька i люду на нiй траплялося й траплялося, – наливали з бочки корячок меду.

– Пийте за здоров’я молодоi, Єфросинii, дочки князя Ярослава i завтрашньоi жони князя Ігоря. Щоб молодi щасливо жили.

Запрошенi пили-смакували, губи облизували.

І дивувалися:

– Але ж i смачнющий мед! І якi се пчоли вам його нанесли?

– Нашi, галицькi.

– Та й у нас пчоли не плохi, але ваш мед – усiм медам мед. Щоб життя в молодих було яко мед!

Вважалося (i, звичайно ж, не без пiдстав): якщо комусь хтось щиро зичить щастя-добра i доброi долi, щастя i добро до того таки прийдуть. (Зичитимеш зло – прийде зло, яке тiльки й чекае, щоби його хто покликав i нацькував на ближнього свого).