Ярославна

А хто вiн за iден – замiж за нього вийдеш – дiзнаешся.

Але для людей, аби уникнути зайвих балачок, вирiшили все подати «по закону предкiв», так, як наче б усе вiдбулося не з волi князя Ярослава i його полiтичних розрахункiв, а з волi самого претендента на руку Єфросинii – уподобав галицьку князiвну сiверський князь Ігор Святославич, руки в неi прохав, що для самого князя Ярослава було негадано – як снiг на голову. Хоча що ж тут такого: у кого дiвка на виданнi, до того й свати путь-дорiженьку топчуть…

Далеких сватiв у княжому теремi Галича зустрiли з усiм пошанiвком, як i годиться сватiв на Русi зустрiчати.

– День добрий, вельможний, у свiтах знаний князю, – кланялись свати, старцi все суворi, бородатi, на волхвiв-кудесникiв схожi.

– День добрий, добрi люди, – князь Ярослав, як i велить звичай, вдавав, що не вiдае, що це за гостi i чого вони до нього завiтали. – Просимо сiдати у нашому теремi – ми гостям завсiгди радi. Повiдайте нам, хто ж ви такi будете, з яких краiв iдете, що й у наш Галич завiтали.

Може, ви ловцi-охотники?

Старший сват, той, у кого посох був iз тризубцем, вiдкашлявся, бороду свою довгу погладив, неквапом почав:

– Ловцi ми, князю-господарю, охотники. А йдемо з краiв не далеких, але й не близьких – iз Сiверщини ми. Бiля Днiпра напали на слiд куницi, красноi дiвицi. Князь наш Ігор Святославич велiв нам: iдiть, каже, по слiду куницi, красноi дiвицi. В серце вона йому запала, люба вона йому стала. Ідiть, каже, по слiду, ловцi-охотники, куди слiд веде, туди й ви йдiть.

Будь-що-будь, а знайдiть куницю, красну дiвицю, без якоi я вже i жити не можу. Звати ii Єфросинiя, князiвна вона… На руку нам пороша гарна випала, слiд видний, вiн нас вiв полями й лiсами, з одного князiвства в iнше, покiль i до вас, у град ваш стольний Галич не привiв. Певнi ми: куниця, красна дiвиця, у вас.

– Галич – великий, – одказуе князь Ярослав. – Та й куниць у нас пребагацько, красних дiвиць. Куди ж вас привiв ii слiд, га, ловцi-охотники? Може, вона деiнде?

– До твого терему, вельможний, у свiтах знаних, князю, слiд по порошi нас, ловцiв-охотникiв, привiв.

У твоему теремi ховаеться куниця, красна дiвиця на ймення Єфросинiя. За нею ми й прийшли аж iз Сiверськоi землi. Вiддай ii за нашого молодого князя Ігоря Святославича.

– То чи торгуватися будемо? – дивуеться князь.

– Можемо й поторгуватися: у вас товар – у нас купець. Давайте й торгуватися. Скажете, що ви за свою куницю, красну дiвицю, хочете.