Смерть Атея (збірник)

І нам, аби перешкодити можливому зближенню скiфiв з вiзантiйцями, треба пiд виглядом вiзантiйцiв пошарпати купцiв, якi прямуватимуть в пониззя Істру. Атей тодi розiзлиться проти вiзантiйцiв i кине на них свое вiйсько.

– Ця думка варта уваги щонайпильнiшоi, – схвально сказав цар. – Зроби так, як задумав. Пiд виглядом вiзантiйцiв вчини напад на купцiв.

– Я вже готую для цього кiлька загонiв, – мовив Антiпатр. – Ставши ворогом вiзантiйцiв, вiн залишиться твоiм другом. Або – майже твоiм другом.

– Майже! – сердито вигукнув цар i поправив чорну пов’язку на оцi.

– Але майже друг – це не друг! Та i який Атей менi друг? Вiн мрiе аж до Балкан поширити свою владу, а я мрiю до Істру i далi посилити свою. Ось якi ми друзi.

– Це так, – кивнув Антiпатр, зовсiм не звертаючи уваги на царський гнiв, – але Атею вже дев’яносто лiт. Не вiчний же вiн, зрештою, на цiм свiтi?

Фiлiпп помовчав, посопiв.

– Хто iх знае, цих скiфiв. Загадковий люд. А щодо Атея, то… живе вiн на цьому свiтi й живе. Чи скiфськi знахарi напувають його зiллям, що лiта доточуе, чи тим, що смерть одганяе? А доки вiн житиме, доти й мiцнiтиме Скiфiя на наших схiдних кордонах – радiсть не велика!

Антiпатр заговорив м’яко i заспокiйливо:

– І все одно вiн тебе не переживе.

Атею належить те, що сьогоднi, але завтра у нього вже не буде.

– Так вiн сьогоднi й заважае! У мене немае часу чекати, доки скiфськi боги заберуть до себе царя, котрий i так забарився на цьому свiтi. Атей живе не для себе, а для Скiфii.

І цим вiн шкодить нам. Тiльки розбивши Атея чи бодай послабивши його, я зможу нарештi остаточно утвердитись у Фракii.

– Я теж думаю над цим. Треба допомогти Атею пошвидше пiти з цього свiту. Якщо ти купуеш за золото грекiв, то чого цю породу людей не можна знайти у Скiфii? Адже скiфи люблять золото не менше, як греки чи iншi народи. Певний, невдоволенi Атеем завжди знайдуться. Особливо серед його синiв…

– Ну, ну… – нетерпляче пробурмотiв Фiлiпп. – Це вже ближче до iстини. Говори, раднику.

– Старшому з Атеевих синiв, здаеться, пiввiку, – все так же спокiйно i впевнено говорив Антiпатр. – Не треба бути пророком, щоб сказати: вiн спить i бачить себе царем. Чекае i нiяк не дочекаеться батьковоi смертi, щоб забрати владу в своi руки. А батько живе. Вiрю, що старший син, – його, до речi, звати Гелоном, – тримаеться з останнiх сил. Коли його вмiло пiдштовхнути, вiн виступить проти батька. Бо iнакше й помре вiд старостi, не дочекавшися влади.