Смерть Атея (збірник)

Поселяйся у нiй i заспокойся – ми любимо тебе i пам’ятаемо.

– Любимо, любимо, – загуло в степу. – Тiльки гнiву i зла на нас не май, а краще бiля нас на вiчний спокiй лягай!

І чекали знаку, що душi загиблого сподобалось вибране мiсце, i вона згодна тут поселитися назавжди. Та ось з’явився у небi орел, а степом летiла легка його тiнь.

– Душа Орiка летить, сподобалось iй мiсце, тут вона поселиться на вiчний спочинок!

І тодi принесли залiзний меч.

Цар взяв його на витягнутi руки, зробив кiлька крокiв, зупинився, вклонився до землi i, випроставшись, сказав:

– Земле, не меч ховаю, а сина свого, воiна скiфського славного.

Полiг вiн у чужiм краi, тож прийми, земле, меч його i дух його. І хай вiднинi могила з мечем буде зватися могилою Орiка.

Нахилившись, поклав меч.

Атею пiднесли башлик, наповнений землею, вiн висипав його на меч, ще раз повторивши, що ховае тут сина свого. Потiм пiдiйшов Гелон i теж висипав башлик землi, за ним потяглися найзнатнiшi вождi Авхат, Паралат, Лаксакiс та Савл, а вже тодi решта вождiв та старiйшин, знатнi мужi, воiни.

І лише потiм настала черга вiйська, спершу кiнних, а тодi пiших. Цiлий день iшли i йшли воiни, висипали з башликiв землю, i могила росла на очах. Десь пiд вечiр, коли останнi воiни висипали землю з похiдних своiх башликiв, могила Орiка вже високо здiймалася у степу.

Їi обiклали заранi приготовленим дерном, i вона зазеленiла, як наче й була там споконвiку.

І пiдiйшов тодi до царя старший його син Гелон.

– Батьку мiй, царю наш преславний, дозволь слово мовити.

– Говори, – кивнув Атей.

– Разом з тобою сумую за братом моiм i сином твоiм молодшим. І клянусь зробити все, щоб зберегти свiтлу пам’ять про нього. І ще клянусь взяти пiд свiй захист сiм’ю Орiка. За скiфськими законами жона молодшого брата, якщо боги забирають його до себе, переходить у шатро старшого брата. Пiд його руку i його захист. Вiднинi мiй обов’язок – пiклуватися про сiмейство загиблого брата, як про свое власне.

– Що ж, за законом предкiв забирай жону Орiка в свое шатро, i синiв ii бери, i все добро покiйного брата бери, всi табуни його, гурти худоби й отари овець. Як виростуть сини Орiка, то повернеш iм батькове добро.

Того, що мало статися, Донiя вже чекала давно, звiдтодi, як у сутичцi з гетами наклав головою ii Орiк. Пiшов вiн восени за даниною i не повернувся, хоч у степ вже весна прийшла.