Тарас Шевченко: сто днів кохання

За поетом всюди слiдуе таемна пошта жандармського управлiння з iнструкцiями щодо нагляду. В той приiзд Шевченка на Батькiвщину – як час покаже, вiн виявиться останнiм, – майже кожен його крок занотовано у полiцiйних документах.

Детально зафiксована в них його мрiя купити в Украiнi землю, збудувати хату, одружитися, зокрема i про його поiздку до села Пекарi бiля Канева, де йому найбiльше сподобалася гора Чернеча. За доносом про розмови iз селянами Пекарiв, його схоплять i пiд пильним наглядом жандармiв доправлять до Киева, а там накажуть негайно повертатися до Петербурга.

Та перед арештом вiн встигне побувати в рiдних мiсцях, вiдвiдае сестру та братiв. І навiть встигне посвататись у рiдному селi до своеi давньоi симпатii, дiвчини на ймення Феодосiя.

Феодосiя все ще була незаймана, i Тарас пiшов до отця Григорiя свататись. І дiвчину на те сватання було покликано.

Тарас Шевченко почав урочисто:

– Отче Григорiю i ви, матiнко, прошу вас – вiддайте за мене свою Феодосiю.

Отець Григорiй зиркнув чомусь важко, з-пiд лоба, на дочку.

– Добiгалася, дiвко? Що тепер скажеш, дщер моя? Ось мiй колишнiй наймит (це неприемно рiзонуло Тараса) прибув тебе сватати. Чи згодна ти, дщер моя, за нашого наймита вiддатися?

Феодосiя – о боги, як вона погарнiла, розквiтла, наче макiвка на плесi, – поспiшно випалила:

– Згодна, таточку, згодна. Я всi цi роки чекала Тараса.

– Чув? – отець Григорiй повернувся до Тараса. – А тепер слухай, що скажу я. Так ось: я нiколи не вiддам дочку свою за колишнього крiпака, за того, хто пас моiх овець та був погоничем моеi буланоi кобили!

Помовчав i наче добивав Тараса далi:

– Наймит моiм зятем нiколи не буде! Та й Феодосiя достойна кращоi пари, як вчорашнiй розбiйник, якого сам цар запроторив у солдатчину на край свiту.

І отець Григорiй заходився наставляти на шлях iстини дочку.

– За кого ти хочеш пiти, нерозумна? За нашого наймита? Схаменися! Та вiн же… вiн же розбiйник, його сам цар заслав бозна-куди! Із забороною писати й малювати.

Штемпель на ньому такий поставив, як припечатав. За ним жандарми всюди сунуть. А я… я дочку за нього вiддам? Стане царевi вiдомо, крикне вiн: а подати сюди отця Григорiя, який розбiйнику штемпельованому дочку вiддав… Та од нас усi одвернуться. Ще й зневажатимуть мене, що дочку свою за наймита вiддав.

Феодосiя замiж так i не вийшла – нi за Тараса Шевченка, якого кохала з юних лiт своiх, нi за будь-кого iншого. Казали, о.