Сини змієногої богині

Скiфський початок губиться в пiтьмi iсторii, в такiй сивiй минувшинi (сивiй вiдносно нас, а для них вона була юною), куди проникнути можна хiба що на машинi часу, але ii немае i невiдомо коли й буде. Якщо буде. Основними писемними джерелами про скiфiв е свiдчення античних авторiв (Геродот, Гiппократ, Страбон та iн.) i тексти Стародавнього Сходу. Та ще наслiдки розкопок iхнiх могил, себто археологiя.

З невiдомостi вони вигулькнули в VII ст. до н. е. i тодi ж iх зафiксувала iсторiя. З неба вони, звiсно, не впали в Пiвнiчне Причорномор’я i до VII ст.

Аристiй – легендарний грецький письменник iз Проконнеса (VII ст. до н. е.) написав епiчну поему «Аримаспiя» з вигаданими сюжетом про якихось аримаспiв, мiфiчний скiфський народ, представники якого мали буцiмто всього лише одне око. До наших днiв з поеми збереглися лише фрагменти, зокрема у Геродота. І все ж навiть цi шматки несуть цiкавий матерiал про життя пiвнiчно-причорноморських народiв.

Так ось, якщо вiрити Аристiю i тiй iнформацii, якою вiн володiв i яку виклав в «Аримаспii», скiфи вторглися в Пiвнiчне Причорномор’я з-за рiки Аракс, що в Середнiй Азii – iх у свою чергу витiснили звiдти приуральськi масагети чи якiсь iншi тамтешнi племена. Скiфам нiде було дiватися (так це чи нi – невiдомо) i вони, вiдходячи пiд натиском супротивникiв, дiйшли до Пiвнiчного Причорномор’я, перемогли кiммерiйцiв, а край iхнiй, Кiммерiю, зробили своею Скiфiею.

Дiодор (давньогрецький письменник, автор «Історичноi бiблiотеки» в 40 книгах – повнiстю збереглися книги 1–5 та 11–20, iншi в уривках), розповiдаючи про ранньоскiфську iсторiю, починае оповiдь з того, що ще в давнину скiфи захопили передкавказькi степи, а ще до того, живучи бiля Араксу, вони були нечисленнi й слабкi. За Дiодором, скiфи довго жили в передкавказзi. Змiенога богиня, дочка Борисфена, яка народила Скiфа, з’являеться не вiдразу ж пiсля захоплення передкавказзя, а – «потiм».

Версii Аристiя та Дiодора повторюють i ряд сучасних iсторикiв, принаймнi як одну з версiй про походженню скiфiв. Згадав ii й автор цих рядкiв – але теж як одну з версiй – у своему iсторичному романi з життя синiв змiеногоi богинi «Ольвiя», що свого часу витримала три масовi видання.