Сини змієногої богині

Проявилась у виглядi потужних складко– i гороутворюючих процесiв iнтрузивного i ефузивного магматизму. Видiляють кiлька фаз К. с., основнi з них – давньокiммерiйська (в кiнцi трiасового перiоду) i пiзньокiммерiйська (в кiнцi юрського перiоду). Пiд впливом К. с. на мiсцi пiвостровiв Кримського, Індокитаю, Мангишлаку, Таймиру та пiвнiчноi частини Іранського нагiр’я виникли гiрськi складчастi системи, якi пiзнiше зазнали впливу альпiйськоi складчастостi.

Археологiя

Поетичний додаток

Із сивоi землi, з камiння голого,

Де присмерк попелищ i брильна бридь,

Минуле пiдiймають археологи

І змушують нiмотне говорить.

У кожнiй розкайданенiй розколинi

Історii читають письмена:

Це – нашi предки, нашi древнi коренi,

Це – наша доля рання i сумна.

І думка зрине, нiби лист iз ясеня:

Що всi ми – порошиночки малi,

Промiннями i тiнями прив’язанi

До архiоперiодiв Землi.

І стане, мов на вiтрi свiжiм, холодно,

Коли проникне сум, як гостра тiнь,

Що всi ми, люди, трiшки археологи,

Бо оглядаемось на власну тiнь.

На всi епохи – нi словечка кволого,

Бо вiчна кров в кипiннi наших вен!

…Нехай колись не скажуть археологи,

Що ми жили, хай скажуть, що живем.

    Михайло Чхан

    (1926–1987)

Частина друга

Змiй-дiвиця, або Любов у Гiлеi. Скiфiя легендарна

Коли люди були великими дiтьми, майя вважали себе «народом змii». Як народжувалися боги

Незаперечна iстина: уявлення про свiт i про себе в ньому люди з прапрадавнiх часiв утiлювали – через призму, звичайно, поетичноi фантазii, уявлень та фiлософських роздумiв, – в образи богiв та героiв.

За тисячолiття народи i племена (та й що це за народ чи плем’я, якщо вони не мають своiх богiв?) Землi понароджували стiльки богiв, що iх за кiлькiстю i в тисячу не вбгаеш! А щоб лише описати надприродних покровителiв, потрiбно чи не десятки товстелезних томiв!

І мова йде лише про тих богiв, якi вцiлiли, збереглися в iсторii людства, не загубилися в пiтьмi вiкiв, не зникли разом iз своiми творцями, не вивiтрилися з пам’ятi народноi, адже тодi – на зорi людства – iсторiя ще була надто короткою.

(Знову ж незаперечна iстина: боги смертнi – як i всi iншi, простi й пересiчнi, тi, хто й створив богiв. Як сказано в однiй з «Упанiшад»,[16 - «Упанiшади» (санскр. таемне знання) – iндiйськi прозовi й вiршованi, релiгiйно-фiлософськi трактати; частина ведичноi лiтератури. Виникли приблизно в VII–III ст. до н. е.] боги помирають скрiзь i всюди.