Сини змієногої богині

Браво, кiммерiйце! Цим зубом улюбленого коня ти нам поближчав!

У похованнi № 5 кiммерiйця впущено в дерев’яний зруб, зсередини оштукатурений та пофарбований червоною фарбою – символ вiчного життя! Небiжчик лежав у скорченому станi головою на схiд. При ньому знайшли: на черепi вiночок у виглядi бронзовоi стрiчки, золоту масивну сережку – покiйник за життя свого земного носив ii у вусi, i вона, певно, здалеку блищала проти сонця; бронзовий кинджал, точильний брусок, бронзовий нiж – колодач, в кутку – кiстки барана (напутна iжа), дерев’яну посудину iз золотими платiвками-облямiвками, бронзовi вудила, набiр наконечникiв до стрiл та застiбки.

Обидвi могили належали кiммерiйським воiнам, похованим з промiжком часу не бiльше, як у кiлька десяткiв рокiв – середина VIII – початок VII ст. до н. е.

Ще одна вiчна хата кiммерiйського воiна була знайдена неподалiк с. Бутенки на Полтавщинi. Належала кiнному верхiвцю. Речi разом з перепаленими кiстками покладенi у яму глибиною трохи бiльше метра. Разом з кiстками – бронзовi вудила, бляхи, бронзовi браслети та вiстря до стрiл, залiзнi наконечники до списа.

Над ямою, загорнувши ii, кiммерiйцi – воiни-однополчани? – поставили дубовий стовп, аби позначити мiсце поховання свого друга (могильного горбика чомусь не насипали) i помчали далi на своiх летючих конях… Як виявилось – у вiки.

Де вони самi знайшли свiй вiчний спочивок – хто тепер скаже?

Але ж знайшли, адже з того свiту в цей ще нiхто не повертався. Усiм вiд давнiх давен i по нашi днi i в майбутньому – вистачало, вистачае i вистачатиме мiсця на тiм свiтi – який же вiн, напевно, превеликий!.

.

Кiммерiець i скiф в однiй могилi?

Братська могила – спiльна могила, в якiй похованi тi, хто загинув на вiйнi або в боротьбi за спiльну справу.

    Словник украiнськоi мови. Т. 1. С. 231

Археологи i таку могилу знайшли. У якiй вiки – ба, ба тисячолiття! – спочивають двое антагонiстiв – кiммерiець i скiф. Тi, якi ненавидiли за життя один одного i один одного намагалися знищити.

Чи – бодай пiдкорити. Скiфи вибивали кiммерiйцiв з Причорномор’я, кiммерiйцi вiдборювали право на Причорномор’я, що до приходу туди скiфiв було iхньою батькiвщиною. Вiдборювали i програли. І зникли, а край iхнiй, Кiммерiя, став звiдтодi Скiфiею. Але двое з них лежать в однiй могилi як побратими, хоча братньою ту могилу i не назвеш.

Це бiля Олександрiвки Новомосковського району Днiпропетровськоi областi. Курган чомусь безiменний, в археологiв пiд номером шiсть.