Сини змієногої богині

Наяву вiн розкопував курган, а ввi снi скiфи його насипали, i крiзь товщу землi Дюбрюкса благала скiфська цариця…

Прокинувшись, вiн дiстав зачерствiлий шматок хлiба – машинально, не вiдчуваючи нi смаку, нi потреби iсти, згриз його. Потiм без мети никав по квартирi, заклякав бiля трьох шаф, заповнених знайденими на руiнах речами. Перед очима пливли бюсти з глини, статуетки з гiпсу, амфори, посуд i безлiч iнших творiнь сивого минулого. Скiльки йому довелося витратити на це здоров’я, снаги, коштiв. Йому лiкуватися треба, а вiн, ризикуючи собi скрутити в’язи, лазить по руiнах…

Дiстав iз шафи товстелезний стос паперу.

То рукопис його життя. «Описание развалин и следов древних городов и укреплений, некогда существовавших на европейском берегу Босфора Киммерийского, от входа в пролив близ Еникального маяка до горы Опук включительно, при Черном море» – так назвав свою працю. Чи буде вона коли видана? Вiн уклав у неi все свое життя, детально описавши те, що вже назавжди зникло.

«Я знаю, – думав вiн, – у моiй працi мало вченостi, але я точно описав те, чого вже немае».

Був щедрим, охоче дiлився своiми працями з iншими, багато дарував Стемпковському, а той використовував iх у своiх працях. Пiд своiм, звичайно, прiзвищем. Одеський археолог Бларамбер взяв у нього плани древнiх городищ Боспору i видрукував iх як своi… Це був найпiдступнiший удар, але Дюбрюкс i його пережив. То в iм’я чого вiн все терпить, бiдуе, голодуе? Щоб його отак серед бiлого дня обкрадали? Тодi Павло Дюбрюкс ще не знав, що пограбують не тiльки його.

Лиха доля не обмине й Куль-Обу.

Коли вранцi доглядач керченських соляних озер приiде iз солдатами до Куль-Оби, його чекатиме жахлива звiстка: Куль-Оба, необачно залишена без охорони всього лише на одну нiч, пограбована.

Вхiд у гробницю був розчищений, камiння, що звисало над головою, прибране. Та частина склепу, яку Дюбрюкс не встиг дослiдити, розчищена, плити з долiвки знятi. Пiд ними виявились тайники – тепер вже порожнi. Назавжди.

– Пропало!.

. – застогнав археолог. – Все пропало!..

Лише значно пiзнiше Дюбрюксу розповiсть знайомий грек Дмитро Бавро про подiю тiеi ночi. Все вiдбулося так: тiльки-но всi роз’iхалися, шестеро грабiжникiв (вдень вони ховалися за ближнiми горбами) розiбрали камiння, яким було завалено вхiд, i полiзли в гробницю. Запалили смолоскипи. В нерозчищенiй частинi склепу швидко прибрали камiння та рiзнi уламки i знайшли там чимало золотих бляшок. Але бiльше нiчого не було.