Рогнеда

А ще ж була Новгородська республiка (лiквiдована московським царем Іваном III в 1478 роцi), за незалежностi мiсто врочисто i з великою повагою називалося (хоч шапку при цьому знiмай та в пояс кланяйся): Господин Великий Новгород. (У скандинавських сагах це – Хольмгард.)

Сьогоднi про Новгород пишуть, що це – мiсце покликання лiтописного Рюрика та зародження руськоi державностi. Мабуть, так воно i е.

Край той здавна називали Новгородською землею, або ще – Новгородською Руссю. Особливiстю Новгорода е те, що вiн завжди був i залишаеться роздiленим на двi частини – Торгову i Софiйську сторону, кордоном мiж якими е рiка Волхов.

Ранiше це було не просто подiлом географiчного характеру, суперництво жителiв Торговоi i Софiйськоi сторiн нерiдко призводило до сутичок на мосту через рiку. Середньовiчне мiсто склалося на мiсцi значно ранiшнiх поселень бiля джерел Волхова та Ільменя.

У VIII ст. це був центр кiлькох поселень Приiльмення, з IХ – ХII ст. столиця, а потiм друге за значущiстю пiсля Киева мiсто, центр Новгородськоi республiки, що була пiдкорена Московським князiвством у 1478 роцi.

В давнину на мiсцi Новгорода було «старе мiсто» iльменських слов’ян.

За Іпатiiвським лiтописом «Словене же седоша около озера Илмера и прозвалася своiм именем и сделаша город и нарекоша Новгород».

Новгородський (не датований) лiтопис:

«Во времена же Кыева и Щека и Хорива новгородстии людие, рекомии Словени и Кривици, и Меря: Словене свою волость имели, а Кривици свою, а Мере свою, кождо своимь родомь владяше…»

Край був глухим, лiсистим – хащi майже непрохiднi, всюди болота… А в болотi звiсно хто живе – дiдько.

Володимир, хоч i носив батькове iм’я Святославич, але не належав до шлюбних дiтей Святослава – був бастардом, байстрюком. Незаконнонародженим. Так би мовити, сином другого гатунку (першого були Ярополк та Олег). А будучи незаконним нащадком, гостро переживав з цього приводу вже змалку.

Та й потрапив вiн князем до Новгорода тiльки тому, що законнонародженi сини Святослава Ярополк та Олег зневажали якийсь там загублений в лiсових хащах i болотах Новгород, для них було образливим погодитись на якесь там князювання на пiвночi Русi, серед комарiв та ведмедiв – довелося погоджуватися Володимиру.

За все тим же Нестором, до Киева «прийшли новгородцi, просячи собi князя, «Якщо не пiдете до нас, то самi добудемо собi князя». І мовив iм Святослав: «А хто б пiшов до вас?» І вiдмовились Ярополк та Олег (законнi сини).