Рогнеда

Великий Новгород справдi був великий – i людом, i торжищами з рiзними товарами iз сходу i заходу, пiвдня i пiвночi – клекотливе, завше людне перехрестя багатьох шляхiв-дорiг.

Ось уже i вхiд до Ільмень-озера. З високоi гори Перинь, на якiй було втрамбоване широке требище, де постiйно палало багаття й здiймалися до небес язики димного полум’я, на подорожан дивився витесаний з могутнього дуба iдол – язичницький бог Перун. Подорожани кидали у воду монети i схиляли голови перед iдолом з гори Перинь та прохали в громовержця гарноi днини i всiх гараздiв при подальшому плаваннi, а найперше – попутного вiтру.

Та ось уже й рiчка Ловать, судна входять в ii гирло.

Десь далi – Днiпро, але до нього ще 150 кiлометрiв. Шлях стае все важчим, все труднiшим, iнодi доводиться човни по сушi тягти. Зрештою, повертали в притоку Ловатi, що мала прикметне, «людське» ймення – Серьога.

Ще день, ще два плавання, i…

І судна втикаються в сушу.

– Усе! Припливли! – лунае тут i там. – Требiть путi й мостiть котки!

Про те, що каравани свiй шлях долали волоком – свiдчить i тамтешня топонiмiка, особливо в назвах рiчок: Переволока, Переволочна, Волочка, Волок, Волочок, урочища, мiста й селища так i називалися: Волочиськ, Волоковиськ, Волок, Волокобино, Переволоки, Вишнiй Волочок та iншi.

У верхiв’ях рiчки Торопи – незмiнний перепочинок, спершу йшли вниз за течiею в Захiдну Двiну, а вже потiм повертали вгору, проти течii.

І ось – Днiпро. Вiн же Славутич, Бористен, Данапрiс… Вiн тягнеться на 2285 кiлометрiв (а це дорiвнюе вiдстанi вiд Киева до Парижа!) Це лише трохи менше за територiю Францii.

Днiпро-Славутич-Данапрiс еднав торгiвельнi шляхи багатьох краiн Європи й Арабського Сходу, його верхiв’я було в пiвнiчних землях, а пониззя сусiдило з Азiею, його лiвi притоки виходили до Волги й Дону, а правi – сягали Вiсли й Неману.

Днiпровська частина шляху iз варяг у греки починалася бiля Смоленська. Там укотре лагодили такелаж, смолили човни (звiдси й назва – Смоленськ), там були переволоки мiж басейнами Волхова й Днiпра, i пливли далi мiж високими берегами до Любеча – одного з найстаровиннiших мiст Киiвськоi Русi. Це там клекотiла кривава сiча мiж братами Володимиром та Ярополком, де Володимир перемiг i, женучись за вiдступаючим Ярополком, ринувся на Киiв.