Ольвія

Тодi Родон сам потис ii – рука друга була холодна, i вiн грiв ii своiм теплом.

– А тепер – вийди, – попрохав Керiкл. – Хай зайде син. Хочу йому на прощання слово мовити…

Архонт випростався, на мить схилив голову перед Керiклом i швидко вийшов.

До андрону iз сльозами на очах вбiг Ясон.

– Батьку!.. Не вмирай!..

– Смерть не питае, хочеш ти помирати чи нi, – захрипiв батько. – А вона вже стоiть у мене за плечима, i сил ii вiдiгнати не маю. Така вже моя доля, сину. Пожив свое, i досить. Тобi заповiдаю жити.

Ясон плакав, утираючи сльози рукавом, та все шепотiв:

– Батьку, батьку…

– Я до матерi твоеi iду, тому й легше менi помирати. З Лiею зустрiнусь на тiм свiтi. І про тебе розкажу, який ти вирiс… А тобi хай щастить у свiтi бiлому!

– Що ж я робитиму без тебе, як житиму?

– Тримайся Родона, з ним буде тобi легше. І тепер… останне, що хочу сказати. – Помовчав, збираючись iз силами: – Ти знаеш, чому я гину?

– Тебе вдарив ножем у груди фракiйський волоцюга! – крiзь сльози вигукнув син.

– Стривай, не гарячкуй. І – вислухай мене. Фракiець мене i справдi поцiлив. А чому?.. – Ясон мовчав, i батько знову заговорив: – Тому що я… я забаг вiльну людину зробити рабом. Була в мене думка: захопити тих зайд i зробити iх громадськими рабами. Для мiста. От i поплатився. Забув, що Лiя моя… рабинею була. Забув, як вона ненавидiла рабство… На вулицi ii рабинею обiзвали, ще й палицею вдарили… Не знесла… Померла з горя i вiдчаю, що в свiтi така несправедливiсть… Ох, як вона хотiла хоч один ланцюг рабства розрубати! А я… я хотiв ще одним ланцюгом змiцнити рабство.

– Батьку, ти невинний, ти загинув вiд рук волоцюги!

– Ат… Того, що сталося, не повернеш. Будь людиною, сину, i людей шануй. Пам'ятай свою матiр, вона людську гiднiсть над усе ставила. Тож нiколи не зазiхай на чужу волю. Не повтори моеi помилки. Оце i вся моя порада тобi, сину. Живи i радуйся.

Вмовк, ворушачи губами беззвучно i нiмо.

А може, що намагався сказати, та сил уже не було?

– Ясоне… – нарештi почувся його кволий голос, – коли архонт ще тут… поклич його.

Архонт був поруч, в сусiднiй кiмнатi, бо вiдразу ж зайшов.

– Гостей не будемо чекати, – сказав Керiкл. – Немае вже в мене часу… Сину, подай архонту чашу з вином. (Ясон подав). – Тепер допоможи менi трохи звестися.