Ольвія

І питае тепер Ясон, а де моя Ольвiя, i нiхто йому не може сказати, а де ж його Ольвiя.

«Коня, – шепоче в розпачi юнак, – крилатого коня, i я дожену скiфiв i порятую свое щастя».

Та нiхто не знае, де у свiтi е крилатi конi, у яких краях, у яких степах вони пасуться на зелених травах…

Роздiл шостий

Остання чаша полемарха

Нiхто в мiстi не вiдав, що той сонячний i лагiдний день, коли так мирно ширяли над Ольвiею лелеки, стане останнiм днем для Керiкла.

Не знав того i сам полемарх.

А втiм, хто може знати свою долю наперед та де й коли скiнчиться його дорога? З раннього рана полемарх був у клопотах i собi не належав. Слуги вже закiнчували приготування, i десь в обiд полемарх збирався запросити знатних городян на банкет з нагоди повернення сина. Тому був збуджений, не в мiру метушливий, сам особисто пробував на смак вина i страви, ганяв слуг, котрi й без того все робили пiдбiгом, i едине його око свiтилося гарячковитою збудженiстю i радiстю: сина буде показувати людям.

«Ну, синку, вирiс ти, змужнiв, – скаже вiн Ясону при людях. – Тепер служи мiсту, та служи так, щоб не соромно менi було за тебе».

Бенкетувати мали в андронi, i там уже все було приготовлене i прибране, i слуги вносили останнi амфори та посуд.

– Гей, швидше! Гей, жвавiше метушiться! – весело покрикував на них господар. – Скоро гостi прийдуть, ох i гульнем! Все мiсто знатиме – полемарх сина зустрiчае!..

Ось тодi до полемарха прибiг посланець з магiстратури, прибiг iз вiсткою, що буцiмто в Заячiй балцi бачили пiдозрiлих чужих людей.

Хто вони i чого там ховаються вдень од стороннього ока – нiхто не знав, але залишати iх там не можна було. Ще займуться, як споночiе, грабунками! А чого б вони вдень у балцi ховалися? Ясно, чекають ночi. Правда, iх всього трое, принаймнi бачили трьох, та лиха i трое можуть накоiти.

– Якiсь волоцюги, – буркнув полемарх, а око його нишпорило по стравах, чи все гаразд. – Їх нинi достоту тиняеться степами.

І повернувся до посланця, весело на нього глянув:

– Передай магiстрам, що полемарх хутко приведе тих волоцюг у мiсто i подаруе iх казнi. І бiльше вони не тинятимуться степами, а трудитимуться на благо мiста. Іншим добре застереження буде: не колобродьте свiтом, бо рабами станете.

Слугам наостанку велiв:

– Глядiть менi, щоб усе було як треба! Чого повитрiщалися? Ану, подайте менi шолом та пояс з мечем!..