Ольвія

– Але ж i витягнувся ти за два роки афiнського життя! – вигукнув вiн i обiймав сина та стискував його плечi, поляскував по плечах. – Ач, який красень! Аж замилуешся тобою. Зовсiм уже дорослим став, зовсiм.

І, не даючи йому й слова мовити i слова запитати, квапно говорив, говорив:

– Ну, розказуй, розказуй, як там в Афiнах? Чому ти навчився за два роки? Чим збагатився? Що бачив у далеких краях?..

У единому оцi батька спалахувала радiсть зустрiчi з сином, але десь за тiею радiстю стояли тривога, i бiль, i вiдчай… І син вловив ту тривогу в батьковiм оцi, i тривога стисла його серце.

– Батьку… – насторожено сказав Ясон. – Ти щось таiш вiд мене, бо надто багато говориш. Я вiдчуваю тривогу й бiду… О, тепер ти й зовсiм замовк… Говори, батьку, говори…

Керiкл ураз наче зiв'яв, згасло його едине око, i Ясон побачив, що батько за цi два роки дуже постарiв, жахливi шрами на його обличчi проступають тепер ще рiзкiше, бiльш впадають в око, i на них боляче дивитися.

– Ну чого ж ти, батьку мiй? – І син обняв батька за плечi й намагався зазирнути в його око. – Я повернувся, все буде добре. Тiльки скажи менi… зараз же скажи, негайно скажи… що сталося? Чому в тебе сум на серцi? Чому ти з жалем на мене дивишся? Говори!..

– Ольвiя… – видихнув батько i похилив голову. – Їi вже немае, сину. Ольвii немае. Чуеш?..

– Чую. – Але до нього ще не дiйшов змiст тих страшних слiв, i вiн поволi оговтувався.

– Немае! – крикнув батько.

– Померла?.. – зойкнув син. – Загинула? Коли? Як? Вiд чого? Чому?.. Та не мовчи, не мовчи… Померла?

– Гiрше, сину, зовсiм гiрше. Померлу ми б оплакали i… Та що казати. Гiрше… Але так треба було. Розумiеш, так треба було. Треба.

І щось почав бурмотiти про iнтереси мiста й ольвiйського полiса, а тi iнтереси, мовляв, вище людини, i на них треба зважати. От Родон i зважив, i вирiшив, що так буде краще для полiса i народу.

– Я нiчого не збагну, – потемнiв на лицi син. – Про якi ти iнтереси мiста i полiса говориш? До чого менi тi iнтереси? Я питаю тебе за Ольвiю, що з нею i де вона?

– Синку, будь мужнiм. Немае вже Ольвii, дочки Родона, а е жона скiфського вождя.

І вигукнув у розпачi:

– Вона пiшла, щоб змiцнити стосунки грекiв iз скiфами! Отак, сину… Негадано все це сталося, несподiвано. Така, видно, твоя доля. А свою долю не помiняеш на iншу, на кращу.