Ольвія

Сiмнадцять лiт тому, коли в Родона народилась дочка, народнi збори постановили: за великi заслуги батька перед полiсом i народом хай буде дочка архонта зватися iм'ям рiдного мiста!

Хан буде вона Ольвiею! Хай буде вона щасливою!

Хай буде…

Над Ольвiею – щасливим мiстом грецьких колонiстiв – голубiло небо, i теплий весняний вiтер гудiв у вiтрилах трiер, що стояли у гаванi, гудiв над священним мiсцем – теменосом, над агорою, над лиманом, над далеким звiдси Гостинним морем.

Родон був щасливий, як нiколи. О, такоi весни у нього ще не було.

Вiн любив юну свою дружину, мав дочку, i здавалося, щастя нiколи не покине його. Хоч i довго воно шукало архонта, а таки знайшло i пригрiло його.

Але й тут вiн залишився вiрним собi: стримав, здавив у собi ту радiсть. Розiмкнув важкi щелепи з владним, рiзко окресленим ротом, ворухнув сухими губами:

– Я – архонт, син i онук гончарiв, клянусь богами – не зганьбить моя Ольвiя честi й великого довiр'я народу! Клянусь богами, що я – син i онук гончарiв – i далi служитиму полiсу i народу чесно та справедливо! Клянусь богами, що я – архонт, син i онук гончарiв, – заради благополуччя рiдного мiста i народу не пошкодую свого життя i життя своеi дочки!.

.

І вiн не пошкодував, архонт виконав свою клятву.

Прийшли скiфи, i вiн вiддав ii скiфам, вiддав в iм'я вищих iнтересiв полiса. А iй нагадав:

– Ти пам'ятаеш, яку шану виявили тобi ольвiополiти, назвавши тебе iм'ям рiдного мiста?

– Пам'ятаю, батьку.

– Ти в боргу перед мiстом, – нагадував вiн iй.

 – А борг треба повертати. І ось цей час настав, дочко.

Це були високi слова, слова, з пафосом мовленi, i Ольвiя теж з пафосом вигукнула:

– Я готова вiддати життя за вiтчизну, тiльки… – І вже тихiше закiнчила: – Тiльки не йти до того скiфа у кибитку чи шатро.

– Коли служать рiдному мiсту чесно, то не вибирають, що легше сплатити, не вибирають легшу службу.

– Батьку!.. – зойкнула вона. – Я розумiю, але…

Та батько був невмолимий.

– От якраз вiтчизнi ти й послужиш, дочко, якщо пiдеш за скiфа.

Якщо станеш дружиною повелителя кочовикiв, одного з претендентiв на верховну владу в Скiфii. Ти допоможеш ще бiльше змiцнити мир i торгiвлю мiж нами i степовиками. Це навiть добре. Ми, греки, при твоiй допомозi будемо мати вплив на скiфiв. Для нашого мiста i полiса це просто щастя.

– А про мое щастя ти подумав? – визивно кинула дочка.

І здалось iй, що батько у ту мить ще дужче постарiв, ще рiзкiшi зморшки залягли на його крутому, дубленому обличчi.