Ольвія

Бачила Ясона сяючого, з нiжною блакиттю в гарних очах. Так i не зiйшлися iхнi дороги… Ясон, Ясон, ясне сонечко…

Батько мене, по сутi, продав, рiдне мiсто й пальцем не ворухнуло, щоб мене порятувати, навпаки, радiли городяни, що вiдкупилися од кочовикiв мною… Один ти в мене лишився, Ясоне, лишився далеко звiдси, за Гостинним морем, в незнаних Афiнах. Але жоден скiф, навiть уся iхня орда, не заборонить менi думати про тебе, хлопчику. Хоч ти й далеко, але ти поруч, не за морями, не за горами, не за степами, а поруч… Бачу твоi блакитнi очi, думаю про тебе, згадую… А згадувати минуле – то едине, що зостаеться менi робити у цiй кибитцi…

Пригадувала, крiзь сльози пригадувала…

У дитячi роки Ясон був великим фантазером i мрiйником.

Все любив вигадувати страшнi й чудернацькi iсторii та рiзнi неймовiрнi пригоди, що буцiмто з ним траплялися.

Починав завжди так:

– Потемнiло одного разу сонце, з'явилося у наших краях страшне-престрашне страховисько… Ще злiше, як Горгона[8 - Горгона – жiноче чудовисько, погляд якого всiх, хто дивився на неi, перетворювала в камiнь (грец.

).]. На Горгону глянеш – у каменюку перетворишся, а на нього зиркнеш – дим пiде з тебе!

– А що воно таке… страховисько?.. – вдаючи, що iй лячно, пошепки запитувала дiвчина. – Та ще й страшне-престрашне?

– Будь ласка, сиди i слухай уважно, – супився маленький оповiдач i весь аж переповнювався значимiстю того, що розказував. – Хiба ж невтямки? Замiсть волосся у нього змii, як у староi Мегери[9 - Мегера – уособлення гнiву i мстивостi, зображувалась жахливою жiнкою iз змiями замiсть волосся (грец.

).]. Страхо-овисько-о… З одним оком, як циклоп. Крила в нього отакезнi. Як махне ними – буря гуде, сонце меркне, дерева лягають по землi, а на морi аж до неба хвилi здiймаються. От яке страховисько з'явилось одного разу в наших краях!

Ольвii i весело, i нiби трiшки аж страшно.

– Ну й вигадник ти! І де таке страховисько взялося?

Ясон думае мить, а тодi рiшуче вигукуе:

– Коли ти дiзнаешся, що воно тебе викраде i на край свiту в пазурах понесе, тодi буде не до смiху!

– Ой, страшно! – смiеться дiвчина.

 – І хто ж мене порятуе?

– Н-ну… – мнеться Ясон i невиразно додае: – Один iз славетних наших героiв.

– Може, Геракл? Бiльше мене рятувати нiкому.

– Ну, Геракл уже всi своi подвиги здiйснив.

Дiвчина весело дивиться на нього i сплескуе руками.

– Чи ж не ти, бува, хлопче? – А в самоi очi так i сяють, так i сяють. – Бiльше нiкому мене, нещасную, рятувати.