Ольвія

 – А громадян зберемо тодi, коли дiзнаемось про справжню мету степовикiв. Зрештою, вони просто стали табором напроти мiста i нам поки що не загрожують. Будьмо i ми витриманими, щоб зопалу не скоiти лиха.

По обiдi в мiсто прибули скiфськi посли.

Трое. Один iз них лишився бiля коней на околицi, а двое, спiшившись, пiдiйшли до загону мiськоi залоги, яку на всяк випадок було виставлено з наказу Родона. Обидва посли були натоптуватi, кремезнi, чорнобородi, з довгим, як у всiх скiфiв, волоссям.

Перший (певно, старший) у бронзовому шоломi й шкiряному панцирi, на якому рiвними рядами були нашитi залiзнi пластинки.

Пiдперезаний широким поясом iз бичачоi шкiри, на ньому висiв акiнак, а злiва – горит iз стрiлами й луком. У руках тримав нагая iз двома хвостами й поляскував ним себе по халявах м'яких сап'янцiв.

Другий вбраний у жовту куртку, рукава i груди якоi розшитi орнаментом з квiтiв. На головi мав звичайний похiдний скiфський башлик. На поясi теж акiнак.

Першим до Родона пiдiйшов скiф у бронзовому шоломi.

– Ватаг кiнноти Анахарiс, – сказав вiн чистою грецькою мовою, i це не здивувало архонта: адже багато скiфiв, особливо iхня знать, вiльно володiло мовою колонiстiв.

– Що хоче скiф, який говорить по-грецькому? – запитав Родон.

Ватаг Анахарiс поклав руки на пояс.

– Великий вождь царських скiфiв, син вождя Ора, внук вождя Лiка, правнук вождя Спiра, родич самого царя Спаргапiфа непереможний Тапур велiв передати грецькому архонту свое вiтання. Дружне, – уточнив посол.

 – Тапур прохав ще передати, щоб ви, греки, не переполошувались марно, вiн прибуде у гостi до вас, i прибуде з миром. А чого прибуде – сам скаже.

Така дивна ввiчливiсть кочовика ще дужче насторожила грекiв. Ранiше вони не попереджали про свiй прихiд i не були такими поштивими, хоч до рани iх прикладай. Але Родон велiв не виказувати тривоги, а послiв пригостив вином. Вони випили iз великих срiбних кубкiв, чемно подякували i рушили до своiх.

Усю нiч мiсто не залишала тривога, магiстрати про всяк випадок виставили озброенi дозори в засадах.

А другого дня вранцi на горбi з'явилося бiле шатро, i городяни зрозумiли, що до них у гостi приiхав сам Тапур – син вождя Ора, внук вождя Лiка, правнук вождя Спiра, родич самого царя Спаргапiфа. Городяни нiби трохи заспокоiлись, i деякi – найцiкавiшi – бiгали за мiсто дивитися на скiфський табiр. Бiгала – от дурна! – i вона. Бiгала Ольвiя, не пiдозрюючи, чого прийшов той знатний скiф.