Генерали імперії

Але досить швидко виявиться, що разом iз марудним воеводством вiн втратив i державну платню в розмiрi 1000 рублiв рiчних, як царiв слуга, а на такi грошi тодi можна було жити.

Мусив ще раз турбувати Горчакових. Подякувавши за звiльнення, заiкнувся було про повернення додому, але боярин i руками замахав, i бородою. Озирнувшись, на шепiт перейшов: що ти, що ти, чоловiче добрий, схаменися i не згадуй бiльше Украiни, сирiч Малоросii – мало вона тобi страждань завдала? Чи мало тебе за неi покарано? Ще раз згадаеш ойчизну – загримиш далi В’ятки.

Аж до бiлих ведмедiв. Яка Украiна, чоловiче? Дякуй Господу, що хоч вiд войтякiв тебе витягли. А про милу твому серцю Украiну забудь. Назавжди! Заказана тобi дорога до Днiпра твого, до Чигирина, до волi козацькоi, заказана до самоi твоеi смертi. Не доведи, Господи, самовiльно зiрвешся з Москви у свою Украйну, доженуть у перший же день. Пощади не буде. Куля в потилицю – це ще буде й благородно. А то стрiльцi бердишем голову вiдрубають – як вору та iзменнiку. Чи проштрикнуть списами яко пса бродячого i в Неглiнну вкинуть. Та й гетьман Самойлович не возрадуеться, якби ти раптом i повернувся, а тому загримиш далi Москви-матушки. А коли й помреш, то навiть тiло твое в Украiну не пустять, щоб самостiйники не використали його, яко флаг у боротьбi проти Москви. Що з того, що в Росii помер цар? Але ж на тронi з’явиться iнший. Крiм того, зарубай собi на носi, Петре: руськi царi можуть мiнятися i мiнятися, але iхнi вироки – нiколи. Особливо якщо це стосуеться незалежностi Украiни… То краще – живи. Але в Москвi. Твiй дiд Михайло нам допомагав, ми люди шляхетнi, завжди вiддячуемо тим же, боржок повертаючи. І тобi допоможемо ще i ще. Але не смiй i думати, щоб залишити Москву. Радiй, що тобi дозволено жити в Москвi-матушцi, а не в якiйсь сибiрськiй глухоманi, не в Тобольську на Іртишi. Хоч тутешнiм владикам ти за свого гетьманування i насолив добряче. Як спiваеться в однiй з украiнських пiсень… Дай Бог пам’ятi… Ага, згадав: «Ой лихо, не Петрусь…» А ти, до речi, Петро… Так ось ти, Петре, для Москви був лихом. Вона тебе й досi боiться… Власне, остерiгаеться, тому й тримае у себе. І вона нiколи не забуде, що ти завдав iй лиха… Ой лихо – не Петрусь… Гарна пiсня, ми, Горчакови, ii запам’ятали ще з тих часiв, коли на Украiнi були… А ти… Це ж треба! Самiй Москвi не корився – iстинний онук Михайла Дорошенка, той теж, здаеться, проти Москви з козаками ходив… І що ви такi за Дорошенки? У вас, здаеться, в кровi, у роду несприйняття Москви.