Генерали імперії

Дивувалися: i що вiн забув у тiй Малоросii? Іншi тiльки й мрiють перебратися в Москву, та ще в Кремль, поближче до царя, а цей як мала дитина: додому хочу, додому, в Украiну… Чоловiку вже за пiввiку перевалило, а вiн не тямить, де йому краще… Певно, не полишае думки про повернення в Украiну, коли жiнки не хоче забирати в Москву.

– Та не потрiбна вона менi в Москвi! – з серцем одказуе гетьман, доводячи, що з жоною в нього i в Украiнi не ладилось життя, то нащо вона йому ще й тут?

– Тобi не потрiбна, – заявили йому, – але нам потрiбно, щоби твоя жонушка була тут, у Москвi.

Але всупереч волi гетьмана в Украiну було послано пiддячого Василя Юдiна, якому дали iнструкцiю: прибути в Батурин до гетьмана Самойловича i заявити останньому: Пйотр Дорошенко просив царя вiдпустити до нього жiнку, а тому гетьман мае негайно вiдправити Єфросинiю Дорошенко в Москву, i що госпожу Дорошенкову повезе сам пiддячий Юдiн i повезе «з усякою пошаною i обережнiстю», аби вона не зазнала в дорозi анiякоi прикростi.

Було велено:

до Севська для перевозу госпожi Дорошенковоi та ii майна видiлити 50 пiдвiд, а в Севську помiняти конi й пiдводи («якщо яка з них ушкодиться в дорозi»), а севському воеводi дати iй до Москви ще й статечного дворянина в провожатi. (На всяк випадок, про перевезення до Москви гетьманшi було повiдомлено князя Ромодановського в Курську, аби тримав ту подiю пiд своiм пильним оком).

В бiлокам’янiй про те стало швидко вiдомо. У тi днi голландський резидент у Москвi І.

В. ван Келлер тодi ж доносив своему уряду, що козацького генерала Дорошенка мають назавжди залишити в Москвi – ось чому цар викликае з Украiни його жiнку. І взагалi, у Москвi Дорошенковi не дуже довiряють, головно через те, що козацький генерал у свiй час не раз таемно зносився з турками, тож московити певнi: Дорошенко – людина неспокiйна, нестала.

Двадцять п’ятого квiтня пiддячий Юдiн залишив Москву i подався на Украiну за Дорошенковою жiнкою. Про мiсiю Юдiна гетьмана Самойловича було сповiщено спецiальною грамотою.

До «почесного» заслання в Москву Петро Дорофiйович був одружений двiчi. Щоправда, про перше його сiмейне життя – анiяких даних в анналах iсторii, чи то пак (як щодо Украiни) в козацьких лiтописах не збереглося. Невiдомо навiть iм’я його першоi дружини та хто вона i якого роду, коли саме молодята побралися, скiльки прожили.

Бiльше всього, вона померла ще молодою, невдовзi по народженню дочки.