Генерали імперії

Казав: швидше вiн сяде на бочку з порохом i пiдпалить ii, анiж живим здасться. В Чигиринi вже лютував голод. Нападники взяли мiсто в кiльце, рили шанцi, а в них встановлювали гармати, возами пiдвозили камiння, готувалися до штурму неспiшно.

Правда, i в москалiв були своi непереливки. Ромодановський раз по раз слав гiнцiв у Москву зi скаргами на затримку платнi, в той час як його вояки продають зброю i коней, ходять як голодранцi. Слiзно прохав пошвидше вислати платню, бо його вiйсько розбiжиться по навколишнiх селах в пошуках провiанту.

Зрештою, почався обстрiл мiста.

Аби уникнути марних жертв, Дорошенко вислав до нападникiв своiх людей. У листi, що вони його вручили Самойловичу i Ромодановському, були статтi, на яких обкладений з усiх бокiв гетьман погоджувався здатися: цар мав пообiцяти безпечнiсть життя й цiлiснiсть майна йому, його старшинам (це Москвою буде швидко порушено) i всьому поспiльству Чигирина, з церквами й селами, якi належали до мiста, гарантував збереження вiйськових прав (i це буде швидко порушено, хоч i обiцяно) i привiлеiв на нинiшнi i на будучi часи, збереження чести i дозвiл залишатися i далi жити при своiх оселях.

Ромодановський вiд iменi Москви дав згоду. Дорошенко, згнiтивши серце (вiдчай, що було полонив його, слава Богу, минув, вiн зумiв з ним упоратись), не вiрячи обiцянкам Москви, виiхав у табiр Ромодановського i Самойловича.

Ромодановський поставив умову, аби повержений гетьман склав присягу на вiрнiсть царевi. Довелося це зробити – разом зi своею старшиною i представниками населення Чигирина, Суботова, Черкас, Ведмедiвки, Жаботина, Крилова та Воронiвки.

Пiсля закiнчення церемонii екс-гетьман пообiдав у переможцiв – шматок не лiз у горло, тож випив лише вина i запалив люльку – Самойлович спiшно вiдiслав царевi реляцiю про здачу Дорошенка i про те, що Москва може святкувати побiду.

До Чигирина, своеi столицi, Дорошенко вже повернувся як приватна особа.