Генерали імперії

«Який… з нього гетьман? Чи козак вiн з дiда-прадiда? Чи знае вiн Запорiжжя, рiчки, морськi протоки й саме море? Чого вiн надивився? Чи мав коли дiло з монархом? Чи на багатьох вiйнах вiн був? Чи воював або договорювався, щоб i тепер умiти зробити щось… І козаком вiн недавно: чи траплялося йому хоч раз бути у вiйську? Чи довго вiн був полковником? Чи всi нашi старшинськi уряди перейшов вiн вiд малого до великого?»

Це вiн, Петро Дорошенко, в роцi 1673-му так запитував товариство, запитував чисто риторично, бо своiми запитаннями водночас характеризував того, про кого йшла мова – гетьмана Лiвобережноi Украiни Івана Самойловича, який не був, на одмiну вiд Дорошенка, козаком з дiда-прадiда, а був всього лише поповичем i гетьманство свое купив за нечесним шляхом здобуте багатство, хоч i подавав себе ледь чи не за спадкового монарха.

Саме вiн, Петро Дорошенко, все це пройшов чи не змалку. В крайньому разi, з ранньоi юностi, коли ще й губу мав босу i потiм пишався наукою, здобутою в полi, бо все спiзнав у бою, все вмiв i славу серед товаришiв рано здобув своею кметою i хоробрiстю.

Знав з перших рук Запорiжжя з Хортицею i Великим Лугом («Сiч нам мати, а Великий Луг – батько»), i рiчки, i море, i загалом свою Украiну по обидва боки Днiпра, вмiв тримати в руках шаблю i самопал, i норовливого коня в уздi, в козацькi поводирi рано вибився, завдяки власному розумовi та вченостi. Бо ж з малих лiт – серед низового лицарства, серед вольницi вiйськовоi, що нiкому не корилася i яку нiхто не мiг перемогти.

А втiм, спершу навчався. В Киево-Могилянськiй академii, зело одукованим був, добре знав всесвiтню iсторiю, риторику, лiтературу, Святе Письмо, польську i латинську мови, володiв ораторським мистецтвом, мав непоганий лiтературний смак i стиль. «У всiляких рiчах цiкавий» – зауважить про нього козацький лiтописець i сам козак Самуiл Величко.

Польський король Ян Казимир зазначить, що вiн «з молодих лiт у вiйську, в обозi виховувався».

Козаки про нього з повагою казатимуть: «Дорошенко козак старий i поля знае».

«Воин премудрый и промышленник великий в войсковых поступках» – додасть про нього Василь Тяпкiн, посол Москви у Варшавi. (Правда, один мовби ж украiнський служитель Бога, нiжинський протопiп, за сумiсництвом украiнофоб i таемний московський агент-донощик, у своiх реляцiях до Малоросiйського приказу обзиватиме Дорошенка «внуком Люципера пекельного» – допiк, виходить, йому гетьман).

Дипломат. Дипломатичну школу пройшов у великого Богдана.