Княгиня і хан

– Але ж вiн… душогуб! Тими руками, що вас обiймав (до речi, мiг i вас пiд кепський настрiй вiдправити на той свiт), вiн душив людей! Манiяк! Божевiльний! Скiлькох людей погубив у таких муках жорстоких, що iх навiть уявити страшно – муки катованих ним приносили йому задоволення i сексуально збуджували його.

– Ну що ж, – у вiдповiдь Красуня, – але це для вас вiн, як ви кажете, манiяк, а для мене – коханий. Я його любила i любитиму, хоч там як.

Засудили ii коханого манiяка до смертноi кари, але через скасування у нас такоi – до довiчного ув’язнення.

Тюрма до смертi.

А Красуня, готуючись iти замiж за те Чудовисько, вже шие весiльну сукню. Навiть засудженi до «вишки» можуть за бажанням узяти (перебуваючи у в’язницi) шлюб. У нас демократiя. Кожний манiяк, хоч би скiльки вiн погубив душ, мае право на збереження власного життя i на певнi потреби у в’язницi. Йому зберiгають життя, йому створюють отi умови.

Наша Красуня, приготувавши весiльну сукню, чекае визначеного дня, коли ii в тюрмi обвiнчають з манiяком, якого вона ще кохае.

Ось таке воно, життя. Чудовисько, закохавшись у Красуню, пiд дiею любовi стало Прекрасним Принцом. Але це в казцi. В реальному життi, як бачимо, Красуня, закохавшись у Чудовисько, стала… Нi-нi, не Прекрасною Принцесою, а як i ii коханий, просто чудовиськом.

У чому сенс людського iснування? – запитуемо ми. – Може, в пошуках любовi?

Слово «любов» часом вимовляють млосним голосом, аж трохи заплющивши очi. Але ж любов бувае рiзною, самою романтикою це поняття не обмежуеться. Не менше п’яти видiв. Це – за класифiкацiею фiлософа Ерiха Фромма. Їх вiн описав у своему творi «Мистецтво любовi». (Всi види любовi в цiй працi називаються об’ектами, а саме почуття розглядаеться як шлях пiзнання таiн людини.

Братська любов – це почуття базуеться на вiдчуттi едностi з iншими людьми. Це любов мiж рiвними.

Материнська любов. Або ще – батькiвська. Але вона з’являеться не лише у батька-матерi до дитини, це вiдчуття виникае з бажання допомогти слабшому, безпомiчному.

Любов до себе. Фромм вважае ii необхiдною умовою для виникнення любовi до iншого. І ще Фромм вважае (мабуть, справедливо): людина, яка не любить себе, не здатна любити взагалi.

Любов до Бога.