Це я, званий Чемерисом…

Отож, вистоявши довжелезну i до самого краю знервовану чергу, я десь о першiй дня – це з восьмоi ранку! – клятий i м’ятий, а таки протиснувся до вiконечка пересувноi каси i в мрiях вже бачив себе в рiдному селi, у Заiчинцях, бо саме туди збирався того лiта з’iздити зi своiм сiмейством.

– Два квитки на ленiнградський (тодi ленiнградський!) до Семенiвки! – вигукнув я притьмом у вiконечко. Але касирка раптом здивовано сказала:

– Здаеться, нiякоi Семенiвки на всьому шляху слiдування поiзда Днiпропетровськ – Ленiнград немае… – Але, мабуть, ii розчулив мiй розгублено-нещасний вигляд, бо вона змилостившись мовила: – Хвили-ночку… зараз я для певностi подивлюся в довiднику…

Вона гортала грубезний, заяложений i добряче пошарпаний фолiант, бурмочучи про себе назву станцii, а я стояв i спiвчутливо думав: оце так закрутили пасажири бiднiй касирцi голову! Як це – немае Семенiвки, коли я народився не де-небудь, а – в Семенiвському районi, де завжди (принаймнi за моеi пам’ятi) була залiзнична станцiя, на якiй на лiченi хвилини зупинялися – зупинялися! – швидкi поiзди далекого слiдування.

Та й сам я не раз i не двiчi iздив до своеi Семенiвки. А далi вже автобусом мiсцевого сполучення «Семенiвка – Бiляки» за годину дiставався до своiх Заiчинець, а вона… немае. Таке видумала…

Касирка нарештi вiдклала товстелезний довiдник.

– Названоi вами станцii немае!

– Як це – немае? – трохи не в розпачi вигукнув я. – Мусить бути!

– О, Господи! – вирвалося в касирки. – Не дотягну я до пенсii.

Ти йому кажеш, що на всьому слiдуваннi поiзда Днiпропетровськ – Ленiнград нiякоi Семенiвки немае, а вiн затявся: давай йому в Семенiвку!..

Здоровенна черга, що неспокiйно нуртувала за мною, почала ремствувати:

– Та вiн не знае, куди йому iхати!

– Добрих п’ять хвилин морочить касирцi голову якоюсь Семенiвкою!

– Вона б уже двох обслужила!

Чергу можна зрозумiти: через годину пересувна каса знiметься з мiсця i – лови тодi журавля в небi! Нiкому не хотiлося через непорозумiння з якоюсь там Семенiвкою повертатися нi з чим.

Але ж i Семенiвка не могла провалитися крiзь землю зi своею станцiею i рейками. І взагалi… Що та касирка змолола? Як це немае Семенiвки, коли – це я запам’ятав з енциклопедii – вона розташована в захiднiй частинi Полтавськоi областi на рiчцi Крива Руда за 134 кiлометри вiд Полтави. Спершу наприкiнцi XVII столiття на Ромоданiвському трактi виникло невелике поселення, яке спочатку було кiннопоштовою станцiею.