Це я, званий Чемерисом…

Вiдомо тiльки, що через чотирнадцять рокiв пiсля того, як село вiдвiдав Кобзар, себто у 1859 роцi, в Заiчинцях налiчувалися 181 двiр i 1157 жителiв. Зазначу, що через 141 рiк, у 1990 роцi, в Заiчинцях вже було тiльки 723 жителi.

Планшетка прокурора, або «Kiно приiхало!.. Кiно!..»

Якщо вийти з мого села за мiст через рiчку Хорол, то дорога спершу пiщана, а далi – грудкувато-вибоiста, помiж хутором Чаплинцi з одного боку i селом Бакумiвкою з другого поведе прямцем у село Панiванiвку i далi до села Веселий Подiл, а вже звiдти поверне до болiт рiчки Крива Руда, i там, ще раз повернувши, вийде на Семенiвку – 22 кiлометри вiд Заiчинець до райцентру закiнчиться в центрi районноi столицi, там, де розташувалися побуткомбiнат, лiкарня, в якiй закiнчила своi многотруднi земнi днi моя хрещена, крамницi, рiзнi установи i серед них редакцiя газети «Комунiстичним (тодi – комунiстичним, а яким же ще?) шляхом», трактор «Унiверсал» на постаментi, що слугував i слугуе за т.

Для нас, заiчинських дiтей, Семенiвка тiеi далекоi пори була не просто краем за сiмома дорогами, за долами, за полями i селами, а й найбiльшим свiтом, далi якого навiть наша пребагата уява не сягала. (Хiба що друг мого дитинства Микола Стеценко згадував Кременчук – зовсiм уже загадкове мiсто для нас, у якому нi Микола, нi ми нiколи не були, але в тому мiстi жив далекий Миколин родич.) Семенiвка – i цим для заiчинських дiтей тих тяжких повоенних лiт все було сказане, адже там, у Семенiвцi, стiльки крамниць, стiльки загадкових начальникiв, яких нашi сiльськi начальники дуже боялися i навiть сам страшний прокурор.

У роки мого дитинства в райцентр дiставалися – як пощастить – попуткою (машиною чи пiдводою), а здебiльшого на власних двох. Вийдеш, бувало, вранцi, коли тiльки-но птаство прокидаеться на Хоролi, i десь в обiд чи мо’, й ранiше будеш у райцентрi, вiзьмеш там довiдку, якщо треба (а довiдки завжди були потрiбнi, бо та краiна, в якiй ми росли, була краiною суцiльних довiдок), чи в лiкарнi побуваеш i, не маючи анi копiйки (звiдки вони вiзьмуться в колгоспника, який мав дурноднi, на якi платили в кiнцi року якусь там мiзерiю), поникаеш по крамницях, накупуешся витрiшкiв, побудеш у зовсiм вже загадковому й незнаному тобi унiвермазi i – назад.