Стеганографія. Історія спецзв'язку

Вiн розповiв iсторiю про Гiстiя, який хотiв пiдштовхнути Арiстагора з Мiлета до повстання проти перського царя Дарiя. Щоб послання не виявили вороги, Гiстiй поголив голову свого вiсника, написав на шкiрi текст послання, а потiм почекав, поки волосся не виросло знову. Що ж, неспiшний у той час хiд iсторii дозволяв користуватися такими способами. Посланець, у якого не було нiчого явно його компрометуючого, мiг подорожувати, не турбуючись. Пiсля прибуття на мiсце вiн поголив голову та «вручив» послання адресату.

Помiтним внеском у стеганографiю у 357 роцi до н.е. був запропонований «книжковий шифр» давньогрецького полководця Енея Тактики, описаний ним у «Трактатi про перенесення облоги» (лат. Taktikon upomuhma peri tou pws crh poliorkoumenous antecein). У роздiлi «Про таемнi листи» Еней запропонував проколювати малопомiтнi дiрки в книзi або в iншому документi над буквами (або пiд ними) таемного повiдомлення. Цiкаво вiдзначити, що в Першiй свiтовiй вiйнi германськi шпигуни використали аналогiчний спосiб приховування секретних листiв, замiнивши дiрки на крапки, що наносилися симпатичним чорнилом на букви газетного тексту.

Древнi китайцi використовували такий вид стеганографii: писали повiдомлення на тонкiй шовковiй тканинi, що потiм згорталася у крихiтну кульку та покривалася воском. Посланець ковтав цю воскову кульку та у своему шлунку доставляв послання до визначеного мiсця, де природним шляхом воно вилучалось i передавалось адресату.

Те, що стеганографiя змогла проiснувати настiльки тривалий час, показуе, що вона, безсумнiвно, забезпечуе певну таемнiсть, але iй властивий один принциповий недолiк. Якщо кур'ер буде обшуканий й у нього виявлять повiдомлення, то вiдразу ж стане вiдомий i його змiст. Перехоплення повiдомлення миттево ставить пiд загрозу всю безпеку. Пильна варта може ретельно обшукувати всiх, хто перетинае кордон, зчищаючи з дощечок весь вiск, нагрiваючи чистi аркушi паперу, очищаючи зваренi яйця вiд шкарлупи, голячи людям голови тощо, так що випадки виявлення повiдомлення будуть неминучi.

У 1499 роцi Йоган Тритемiй (Трисемус), абат бенедиктинського монастиря Святого Мартiна в Шпанхеймi (Нiмеччина), приступив до написання серii томiв пiд загальною назвою «Стеганографiя» (лат. Steganographia). У перших роздiлах вiн писав про способи замiни голосна-приголосна, про криптографiчне використання «пустих» знакiв i слiв, що не мають сенсу.