Російська криптологія

Цiею справою Епiнус займався особисто зi своiм помiчником, вихiдцем з нiмцiв, Йоганом Георгом Кохом. Розпочавши свою кар'еру в 1762 роцi копiювальником в Академii Наук, вiн був витягнутий звiдти Епiнусом у КЗС.

Свою дiяльнiсть з дешифрування Епiнус повинен був почати з проблеми воiстину iсторичноi – знайти ключ до «писаного в цифрах» у 1714 роцi i пiдписаних Петром I листах до Амстердама Осипу Соловйову. В указi Сенату вiд 4 сiчня 1765 року наказувалося «…если возможно отыскать той азбучной прежней ключ или другим каким по искусству в том средством оные разобрать переписать литерным письмом и взнесть в сенат…».

Результати протиборства Епiнуса з петровським шифром невiдомi, але е численнi свiдчення успiшного дешифрування його службою перлюстрованоi кореспонденцii. За успiшну дiяльнiсть вiн отримав звання дiйсного статського радника.

Значний внесок у росiйську криптологiю зробили Єрофей Каржавiн i його племiнник Федiр Каржавiн, якi навчалися у Парижi, працювали на посадах перекладачiв КЗС i займалися складанням шифрiв та дешифруванням.

Вони стали першими вiтчизняними професiйними криптологами в Росii.

З середини XVIII ст. в Росii стали використовувати новi шифри. iхнi основнi вiдмiнностi вiд попереднiх шифрiв були такими. По-перше, на росiйськiй мовi розпочали активно використовуватися коди («номенклатори») на велику кiлькiсть букв, складiв, слiв, фраз тощо; iх число досягало 1200 символiв. Як правило, це були алфавiтнi коди з цифровими шифропозначеннями. Буквам, складам тощо, що найбiльш часто використовувались, надавалося декiлька шифропозначень.

Таким чином, застосовувався шифр гомофонноi замiни, але на рiвнi не тiльки букв, а й словосполучень. Коди мiнялися регулярно, оскiльки ключем такого шифру був сам код-таблиця замiни.

По-друге, збiльшилась кiлькiсть пустушок, що вставлялися у шифротекст. З цього приводу в однiй з iнструкцiй з користування шифрами вказувалося: «Пустые числа писать где сколько хочется, только чтобы на каждой строке было сих чисел не меньше трёх или четырёх».

Так визначався лише нижнiй рiвень кiлькостi пустушок, а верхнiй рiвень не встановлювався. Крiм того, «не начинать пиесы значащими числами, но пустыми…». Тим самим початок iстинного шифротексту у повiдомленнi маскувався пустушками, що посилювало стiйкiсть шифру.

Крiм того, у шифри вставляли «особливi числа», шифропозначення яких визначало тi частини шифротексту, що при розшифруваннi необхiдно було вважати пустушкою.